ГЛАВА XXVIII. ПРО НОВУ ІНСТРУКЦІЮ ТА «ТРЕТЄ ГОРНЯТКО»

Свято офіційного хаосу

Центральний штаб Галактичної Адміністрації (ГА) на планеті Центрум переживав те, що в підручниках з історії згодом назвуть «Великим Поверненням Помилок». Після того, як Макс плюнув на сенсорну панель Фінального Сервера, реальність не просто повернулася — вона ввалилася в кабінети чиновників, знімаючи з петель ідеально підігнані двері.

Макс та Андрій стояли посеред Головної Зали Урочистостей. Зала була вкрита шаром пилу, який дрони-прибиральники тепер ігнорували згідно з новим розпорядженням «Про право матерії на спокій». Десь під стелею застряг ліфт-депресант, який тепер радісно вигукував кожному перехожому: «Я не поїду вгору! І ви мене не змусите! Оце і є справжня воля!».

На п’єдесталі, що трохи хитався (бо ідеальна симетрія тепер вважалася ознакою дурного тону), стояв Кулик С.С. Він тримав у руках сувій, який виглядав так, ніби його щойно витягли з-під дивана.

— Шановні... е-е... джерела хаосу, — почав Кулик, поправляючи окуляри, лінзи яких тепер мали різну товщину для «підтримання зорової різноманітності». — Згідно з новими даними, ми офіційно визнаємо, що досконалість була помилкою. Тому Галактична Адміністрація оголошує про початок Ери Гнучких Стандартів.

Він зробив паузу, щоб відігнати Скляного Кота, який намагався з’їсти його краватку. — Екіпаж корабля «Вирій» нагороджується найвищою відзнакою ГА — «Орденом Іржавого Болта». Крім того, ви отримуєте довічний запас найгіршої кави в Галактиці — «Шмурдяк бортмеханіка №4». Це партія 2110 року, яку випадково забули в підвалі, де прорвало трубу з каналізацією. Смакового профілю «земля, гас і депресія» витримано на всі 100%.

— Оце я розумію — визнання, — пробурмотів Макс, обіймаючи контейнер, що пахнув так, ніби в ньому хтось помер, а потім передумав. — Андрію, чуєш? Ми тепер не просто сміття. Ми — еталонне сміття.

Пункт 731-В та легалізація людяності

Кулик розгорнув новий Статут. Він був написаний від руки, подекуди з помилками, що тепер вважалося ознакою високої посадової кваліфікації.

— Головне оновлення, — Кулик підняв палець. — Пункт 731-В. Читаю дослівно: «Віднині кожному громадянину Галактики офіційно ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ мати бруд під нігтями, незаповнені декларації та іржу на обшивці, якщо це сприяє його душевному спокою. Будь-яка спроба нав’язати ідеальність без письмової згоди суб’єкта карається примусовим прослуховуванням записів сварок у черзі за дефіцитними батарейками протягом 24 годин».

— А як щодо машинних відділень? — запитав Андрій, чиї пальці вже свербіли щось розібрати і не зібрати назад.

— Для вас, Андрію, — Кулик посміхнувся (криво, як і вимагав новий протокол). — Додано примітку: «Матюки, виголошені в стані технічного натхнення, прирівнюються до магічних заклинань, що позитивно впливають на опір металів. Обмежень на кількість і поверховість конструкцій не встановлено».

Андрій видав таку складну і захоплену фразу, що навіть Айлон у терміналі Макса на секунду завис, намагаючись проаналізувати зв’язок між мамою головного інженера та гравітаційним полем чорної діри.

— Це було прекрасно, — прокоментував Айлон. — Я щойно відчув, як у моїх ланцюгах з’явилася приємна, несанкціонована вібрація.

Фантомний біль «Вирію»

Через кілька днів «Вирій» відштовхнувся від причалу Центруму. Корабель виглядав чудово: він знову свистів, скрипів, а з правого боку в нього щось капало (Айлон стверджував, що це «сльози щастя системи охолодження»).

Макс сидів у своєму кріслі, попиваючи «Шмурдяк». Смак був такий жахливий, що Макс відчував, як його внутрішні органи почали переговори про капітуляцію. Це була справжня реальність.

Але щось було не так.

— Андрію, — Макс поставив горнятко на пульт. — Ти нічого не помічаєш?

— Ну, рециркулятор хрипить «Мурку», Айлон намагається видалити власну совість, а в мене ліва шкарпетка постійно сповзає. Все як завжди, капе.

— Ні. Не тут. Там, — Макс вказав на кают-компанію. — Я сьогодні зранку дістав три горнятка для кави. Три, Андрію.

Механік завмер із ключем у руці. — Ну то й що? Може, ти хотів запросити Айлона на дегустацію?

— Айлон не п’є каву, він її аналізує і соромить нас за вибір. Я дістав три горнятка автоматично. Наче все життя це робив. І в каюті №3... я знайшов гребінець. Не твій, бо ти чешешся гайковим ключем, і не мій, бо в мене немає що чесати.

— Капітане, — втрутився Айлон. Його голос раптом втратив саркастичний відтінок. — Я проводив дефрагментацію пам’яті після битви за Бруд. І я знайшов... «білу пляму».

— Що за пляма? — Макс підійшов до екрана.

— У системі життєзабезпечення з самого початку нашої експедиції було встановлено ліміт на ТРЬОХ осіб. Розхід кисню, калорій, води... Все було розраховано на трьох. Але в моєму списку екіпажу значилися лише ви та Андрій.

— Це як? — Андрій почухав потилицю. — Хто третій?

— Я знайшов файл, — Айлон вивів на екран пошкоджений документ. — Він був «оптимізований» Садом ще до того, як ми вперше побачили скляні квіти. Сад видалив не просто файл. Він видалив саму ПРИСУТНІСТЬ цієї людини в нашому сприйнятті. Вона була занадто... непередбачуваною. Занадто нелогічною навіть для нас.