ГЛАВА XXVII. РУЙНАЦІЯ ІДЕАЛУ

Гравітація за власним бажанням

Фінальний Сервер не просто вибухнув — він почав «скасовуватися». Це виглядало так, ніби хтось почав розпускати светр Всесвіту, тягнучи за одну-єдину нитку ідеальності.

На містку «Вирію» панував хаос, який навіть для Андрія був занадто інтенсивним. Кольори ілюмінаторів мінялися місцями з кольорами індикаторів на пульті. Гравітація вирішила, що вона більше не закон, а лише рекомендація, тому Макс повільно плив під стелею, намагаючись вхопитися за оббивку, яка раптом стала на дотик як цукрова вата.

— Айлоне! — крикнув Макс, врізавшись головою у вогнегасник, який почав випускати замість піни конфетті з написом «Вибачте за незручності». — Чому я бачу звук свого власного голосу у формі фіолетових трикутників?

— Капітане, система Саду впала, але вона була «кореневим каталогом» нашої реальності, — відповів Айлон. Його голос тепер мав ефект луни, що розтягувалася на кілька світлових років. — Оскільки ми видалили «Ідеальність», а «Нормальність» ще не встигли завантажити, фізика пішла на перекур. Всесвіт намагається зрозуміти, чи має він далі існувати, чи краще просто закритися через низьку рентабельність.

— Андрію, де ти?! — Макс наосліп мацав повітря.

— Я тут, капе! — Андрій виплив із-за штурвала. Він тримав у руках свій ключ, який тепер виглядав як м’який годинник із картин Далі. — Я намагаюся закрутити гайку, але вона перетворюється на ідею гайки щоразу, коли я до неї торкаюся! Ми розчиняємося!

Вони зрозуміли: якщо не «заземлити» реальність зараз, через кілька хвилин від Галактики залишиться лише дуже гарний, але абсолютно порожній спогад.

— Нам треба внести в ядро «похибку», — промовив Айлон. — Щось настільки нелогічне, біологічне і неідеальне, щоб система була змушена створити «латки» на тканині простору. Сад не може прийняти чистий хаос, але він може адаптуватися до... життя.

Макс подивився на головний термінал Ядра, який все ще пульсував посеред розірваного простору. Він виглядав як гігантська сенсорна панель, що чекала на останню команду.

— Яка команда? — запитав Макс. — Що я маю надрукувати? «Ми хочемо жити у бруді»?

— Текст не допоможе, капітане, — зауважив Айлон. — Текст — це теж символи. Нам потрібен «біологічний вірус людяності». Щось, що містить ДНК, бактерії, залишки вчорашнього стресу і повну відсутність поваги до інструкцій.

Вірус людяності

Макс підлетів до сенсорної панелі Ядра. На ній миготіли попередження: «КРИТИЧНА ПОМИЛКА: ВСЕСВІТ НЕ ВІДПОВІДАЄ СТАНДАРТАМ. РОЗПОЧАТО ПРОЦЕС ВИДАЛЕННЯ БУТТЯ».

— Знаєш, Айлоне, — сказав Макс, дивлячись на свої руки, які вже почали перетворюватися на потік двійкових цифр. — За всю мою кар’єру в ГА я заповнив тисячі звітів. Я підписав мільйони паперів. Але зараз... зараз я зроблю те, чого немає в жодному статуті.

Макс набрав повні легені того, що раніше було повітрям, а тепер нагадувало суміш азоту та філософських роздумів. Він підійшов впритул до ідеально чистої, кришталевої сенсорної панелі, яка випромінювала стерильність... І просто, з усією душею, плюнув на неї.

Андрій, що висів поруч, затамував подих.

— Капе... це було... геніально. І дуже, дуже огидно.

Панель на мить заніміла. Сенсори Саду, розраховані на зчитування квантових станів та ідеальних логічних команд, зіткнулися з біологічним коктейлем із ДНК Макса, залишків гіркої кави, бактерій з «Вирію» та щирої капітанської люті.

— Аналіз вхідних даних... — проскрипів голос Саду. — Виявлено... органічне забруднення. Виявлено... невідповідність структури. Обчислення імовірності... Помилка! Рівень хаосу в краплі слини перевищує річну норму Адміністрації!

Система почала «зависати». По екрану поповзли не скляні візерунки, а звичайні «сині екрани смерті», які раптом почали перетворюватися на сірі екрани «не дуже доброї погоди».

— Він намагається це «виправити»! — закричав Айлон. Його голос знову став твердим. — Система не може видалити таку кількість нелогічних даних, тому вона змушена... ПРИЙНЯТИ ЇХ ЯК КОНСТАНТУ!

Стався звук, схожий на те, як стара пральна машина переходить у режим віджиму. Весь Всесвіт здригнувся, стиснувся, а потім — «розправився», як м’ята сорочка, яку вирішили не прасувати, а просто потрусити.

Повернення до «Норми»

Гравітація повернулася. З гучним гуркотом Макс впав на підлогу містка. Андрій приземлився зверху, притиснувши його своїм ключем.

— Капе... — прокряхтів Андрій. — Ми живі?

Макс розплющив очі. Він подивився на монітор. Там більше не було фіолетових трикутників. Там було звичне повідомлення: «ПОПЕРЕДЖЕННЯ: ПАЛИВНИЙ ФІЛЬТР ЗАБИТИЙ НА 85%. ТЕРМІНОВО ПОТРІБНА ЗАМІНА. ТАКОЖ У ВАС ЗАКІНЧИВСЯ ТЕРМІН ДІЇ СТРАХОВКИ».

— О так, — Макс посміхнувся, витираючи обличчя від конфетті. — Ми живі. Всесвіт повернувся. І він знову поламаний.

Айлон з’явився на екрані. Його образ був трохи «шумним», але він виглядав щасливим — наскільки може бути щасливим ШІ, який щойно пережив дефрагментацію душі.

— Вітаю, панове. Ви щойно здійснили «Велику Інокуляцію». Всесвіт більше не може бути ідеальним, бо в його вихідному коді тепер офіційно зареєстрована слина капітана Макса як фундаментальна константа. Це означає, що іржа, втома та помилки в розрахунках тепер є частиною законів природи.