ГЛАВА XXIII. ВЕЛИКА ОПТИМІЗАЦІЯ

Адміністративний колапс

Корабель «Вирій» наближався до Центрального Вузла Галактичної Адміністрації. Зазвичай ця частина космосу була забита чергами з кораблів, що чекали на дозвіл дихнути, але сьогодні тут панувала тиша, яка буває лише в офісах після того, як вимкнули інтернет і надію.

— Капітане, я фіксую аномальний рівень... порядку, — голос Айлона тремтів від огиди. — Сад перестав атакувати планети. Він зрозумів, що риба гниє з голови. Він почав «оптимізувати» саму Адміністрацію.

Макс подивився на головний екран. Величезна станція-бублик, де зазвичай мешкали мільйони чиновників, тепер виглядала як витвір ювелірного мистецтва. Але вона не просто світилася — вона трансформувалася. Прямо на очах ангари перетворювалися на ідеальні геометричні фігури, а шлюзи ставали прозорими, як сльоза бухгалтера після отримання премії.

— Дивись, капе! — Андрій вказав на один із зовнішніх містків. — То що, людина?

Макс придивився. По містку йшов чиновник у високому чині. Раптом він зупинився, його рухи стали механічними. Через секунду він почав... складатися. Його руки витягнулися, спина вигнулася, і за мить на містку замість поважного бюрократа стояв вишуканий скляний торшер.

— Він його... опредметив, — прошепотів Макс. — Сад вирішив, що чиновники — це найбільш неефективна форма матерії. Він перетворює їх на корисні меблі.

— Це ж геніально! — вигукнув Андрій. — Тепер від ГА буде хоч якась користь! Можна буде почитати газету при світлі заступника міністра.

— Це не смішно, Андрію. Якщо ГА зникне, весь Всесвіт залишиться без управління. Жодних правил, жодних постачань, жодного контролю над реакторами. Буде хаос, але не наш добрий хаос, а вибуховий. Сад просто вимкне життя, бо воно заважає симетрії.

Офіс, що поїдає життя

Вони висадилися в головному вестибюлі. Тут панував повний сюрреалізм. Коридори стали настільки чистими, що на підлозі можна було побачити власну совість (Андрій намагався на неї не дивитися).

Раптом вони почули крик. З кабінету «Відділу Космічного Планування» вибігла секретарка, переслідувана власним столом. Стіл більше не був деревом чи пластиком — він був живою скляною істотою на восьми тонких ніжках, яка клацала шухлядами, наче пащею.

— Допоможіть! — кричала жінка. — Він хоче, щоб я була частиною його дизайну!

Стіл наздогнав її, розкрив верхню шухляду і буквально «втягнув» жінку всередину. Через секунду стіл зупинився, його поверхня стала ідеально гладкою, а на ній з’явилася табличка: «СЕКРЕТАРКА-МОДЕЛЬ 1-А. ЗБЕРІГАЄТЬСЯ В ОПТИМАЛЬНОМУ СТАНІ».

— Оце так ергономіка... — Андрій міцніше стиснув свій ключ. — Капе, ми маємо зупинити цю меблеву революцію!

— Нам потрібен доступ до Головного Термінала, — Макс дістав свій пістолет. — Але щоб туди потрапити, нам треба знайти когось із живих чиновників, у кого залишилися ключі доступу.

Порятунок найлютішого ворога

У кінці коридору вони побачили кабінет із золотим написом: «КУЛИК С.С. — ГОЛОВНИЙ ІНСПЕКТОР З ЛІКВІДАЦІЇ НЕЛОГІЧНИХ ЕКСПЕДИЦІЙ».

— О, — Андрій зупинився. — Це ж той самий Кулик. Пам’ятаєш його, капе? Це він підписав наказ про наше списання. Це він хотів відправити нас на переробку як «біологічне сміття».

Макс зазирнув у кабінет. Кулик сидів у своєму великому кріслі. Але крісло вже почало «проростати» в нього. Ноги чиновника стали ніжками крісла, а його руки повільно перетворювалися на підлокітники.

— Макс... — прохрипів Кулик, побачивши капітана. — Допоможи... Я не хочу бути... ортопедичним...

— Знаєш, Кулику, — сказав Андрій, спираючись на одвірок. — Тобі дуже пасує цей стиль. Ти завжди був дерев’яним, а тепер просто став скляним. Дуже логічна еволюція.

— Андрію, припини, — Макс підійшов до Кулика. — Кулику, у тебе є майстер-ключ від Сервера?

— У... у кишені... — Кулик вказав очима на частину піджака, яка вже стала прозорою плівкою. — Врятуй мене... і я... я скасую ваше звільнення...

— Та нам на нього начхати, — буркнув Андрій. — Але якщо ти станеш меблями, хто буде підписувати мої звіти про поломки? Сад же їх просто видалить!

Макс почав виривати Кулика з обіймів крісла. Це було схоже на спробу відірвати жуйку від волосся — Сад тримав чиновника мертвою хваткою.

— Тягни, Андрію! — крикнув Макс.

Андрій вхопив Кулика за комір і з силою смикнув. Зі звуком «чпок», який зазвичай видає корок від пляшки, Кулик вилетів із крісла. Він впав на підлогу, його ноги все ще нагадували вигнуті металеві труби, але він був живим.

— Дякую... — прошепотів Кулик, намагаючись встати на свої «нові» ноги. — Я... я зараз же напишу на вас догану за грубе поводження з керівництвом...

— Ось він! — Андрій переможно підняв ключ. — Справжній бюрократ! Йому щойно врятували життя, а він уже думає про догану. Оце я розумію — імунітет до ідеальності!

Філософія Хаосу та Порядку

Вони бігли до Сервера, підтримуючи Кулика під пахви. Навколо них станція продовжувала «оптимізуватися». Стіни ставали шафами, стеля — гігантським архівом.