ГЛАВА IXX. АРХІВИ НЕІСНУЮЧОГО

Скляний нюх і двері, яких немає

«Вирій» завис перед гігантською металевою сферою, яка була настільки гладенькою, що в її поверхні віддзеркалювалася половина Галактики. Це був Головний Архів Галактичної Адміністрації — місце, куди інформація заходила, щоб більше ніколи не побачити світла зірок.

— Айлоне, ти бачиш вхід? — запитав Макс, примружившись від блиску.

— Капітане, згідно з моїми картами, цей об’єкт не має дверей, вікон або навіть вентиляційних отворів. Це логічно: інформація в Архіві має бути абсолютно захищеною від будь-якого зовнішнього впливу, включаючи здоровий глузд, — відповів ШІ.

— Андрію, твій вихід, — Макс подивився на механіка.

Андрій, який після «очищення» від скляного вірусу все ще періодично кліпав очима синхронно з пульсацією далеких пульсарів, підійшов до ілюмінатора. Він потягнув носом повітря, яке в кабіні пахло мазутом і безнадією.

— Там... — Андрій вказав пальцем на абсолютно рівну ділянку сфери. — Там смердить ідеальністю. Такою густою, що аж зуби зводить. Це не просто метал, це замаскований код. Сад там був, капе. Він залишив слід, як слимак на лобовому склі.

— І як нам зайти?

— Треба постукати, — Андрій витягнув свій ключ. — Тільки не просто так, а згідно з «ритмом помилки».

Він підключив свій термінал до системи зовнішніх маніпуляторів «Вирію». Металева клешня корабля тричі вдарила по сфері: два коротких удари і один такий, наче хтось випадково впустив сковорідку. Сфера здригнулася. Частина обшивки розпалася на тисячі дрібних скляних пікселів, оголюючи темний, нескінченний тунель.

— Заходьте, — проскрипів Айлон. — Але пам’ятайте: якщо ви там загубитеся, я не зможу вас знайти, бо за документами вас там ніколи не було.

Нескінченні полиці та паперові птахи

Всередині Архів виявився набагато більшим, ніж зовні. Це був простір, де закони гравітації діяли лише за наявності відповідної довідки. Нескінченні полиці тягнулися вгору, вниз і вбік, зникаючи в тумані. Але найдивнішим було те, що файли не лежали на полицях. Вони літали. Мільярди паперових звітів, скляних дисків та голографічних папок кружляли в повітрі, наче зграї переляканих птахів. Деякі звіти збивалися в зграї і атакували інші папки, намагаючись переписати їхній вміст.

— Дивись, капе! — Андрій пригнувся, коли над його головою пролетів товстий том із написом «Скарги на якість туалетного паперу в секторі Оріона». — Вони б’ються!

— Це «Інформаційний Дарвінізм», — пояснив Айлон через рацію. — У цьому Архіві виживають лише ті дані, які мають найбільше печаток. Слабкі звіти без підписів автоматично знищуються або поглинаються більш вагомими документами.

— Нам потрібен «Вихідний код Саду», — Макс намагався вхопити за хвіст звіт, що пролітав повз, але той спритно вивернувся і вкусив його за палець. — Трясця! Він мене вкусив!

— Звісно, капітане. Ви ж намагалися отримати доступ до конфіденційної інформації без форми 4-Ж. Це автоматична захисна реакція документа.

— Андрію, використовуй свій нюх! Де вони тримають те, що Сад намагається приховати?

Андрій заплющив очі. — Там... у самому низу. Де пахне старим, засохлим чорнилом і страхом перед ревізією. Це Зал Скасованих Реальнстей.

Зал Скасованих Реальностей та правда про Сад

Вони спускалися вниз, перестрибуючи з однієї літаючої полиці на іншу. Чим глибше вони занурювалися, тим важчим ставало повітря. Тут паперові птахи вже не літали — вони лежали на підлозі, вкриті товстим шаром цифрового пилу.

Макс зупинився перед масивною чорною папкою, яка була прикута до полиці важким ланцюгом з іржавого заліза. На папці був напис: «ПРОЄКТ "СПОКІЙ" (001-A). СТРОГО КОНФІДЕНЦІЙНО».

Макс відкрив папку. Всередині було лише кілька аркушів, списаних дрібним, акуратним почерком.

— «Рік 2034 від заснування ГА», — почав читати Макс. — «У зв'язку з масовими протестами на планетах Гіади та відмовою населення платити податки на існування, Адміністрація ухвалює рішення про запуск інструменту біологічного приборкання. Сад — це не аномалія. Це вірусний алгоритм, призначений для перетворення бунтівних мізків на ідеальну скляну структуру. Об'єкт не чинить опору, він просто... застигає в гармонії».

— То Сад — це просто... кийок? — Андрій ошелешено подивився на папери. — Тільки замість того, щоб бити по голові, він змушує тебе любити всесвіт до смерті?

— «Мета проєкту», — продовжував Макс, — «повна ліквідація індивідуальності як головного джерела бюрократичних помилок. Ідеальний громадянин — це скляна статуя. Вона не вимагає підвищення зарплати і не створює черг».

— Але щось пішло не так, — додав Айлон. — Дивіться далі.

— «Додаток 12: Вірус Саду вийшов з-під контролю. Він почав вважати саму Адміністрацію недостатньо ідеальною. Проєкт законсервовано. Планети, де був випробуваний вірус, видалені з усіх карт. Будь-які згадки про Сад підлягають деструктивному редагуванню».

— Вони створили монстра для прибирання, а він вирішив прибрати господарів, — підсумував Андрій. — Як іронічно. Прямо як та кавоварка, яку я намагався навчити економити воду, а вона почала пити мою кров.