Глава XVII. БЮРОКРАТИЧНИЙ АПОКАЛІПСИС

Остання Інструкція

Екран на містку «Вирію» раптом змінив колір на криваво-червоний, а потім — на заспокійливо-рожевий. Айлон видав звук, схожий на гикавку цифрового бога.

— Капітане, — промовив ШІ, і в його голосі вперше за довгий час відчувався справжній, не задокументований жах. — Галактична Адміністрація щойно випустила «Останню Інструкцію №999-Омега». Вона автоматично завантажена в нейромережі всіх громадян, підключених до «Щастя».

— Читай, — наказав Макс, відчуваючи, як холодний піт проступає під кітелем.

— Об’єкт: Весь живий персонал Галактики, — зачитав Айлон. — Текст: «З метою досягнення 100% показника задоволеності Всесвітом, кожному громадянину наказано бути щасливим. У разі виявлення ознак смутку, втоми, роздратування або нерозуміння вищих цілей Саду, громадянин визнається бракованим елементом. Браковані елементи підлягають негайному видаленню для очищення загальної статистики. Примітка: Будь щасливий або будь видалений».

Андрій, який саме намагався приклеїти ручку до люка за допомогою жуйки, завмер. — То це що... тепер навіть поскаржитися на ціни на пальне не можна?

— Тепер, Андрію, якщо ти нахмуришся, система вважатиме тебе вірусом і просто вимкне твою присутність у реальності, — пояснив Макс. — Дивись на канали новин.

На моніторах відображалися кадри з Центральних Світів. Тисячі людей з наклеєними, неприродними посмішками стояли в чергах. Вони боялися моргнути, щоб система не сприйняла це як ознаку депресії.

Кабінет Щастя

«Вирій» приземлився на периферійній станції «Вузлова-7», яка була перетворена на пункт «Фільтрації Радості». Макс та Андрій, прикриваючись плащами з «анти-ідеального сміття», яке вони отримали у Короля Сміття, пробралися до головного залу.

Посеред залу стояв великий скляний куб з написом: «КАБІНЕТ ЩАСТЯ №1. ВХІД ТІЛЬКИ ДЛЯ ТИХ, ХТО ВІДЧУВАЄ ДЕФІЦИТ ГАРМОНІЇ». Перед кубом вишикувалася довга черга. Люди тримали в руках свої податкові звіти та медичні картки.

— Наступний! — вигукнув робот-реєстратор з головою у формі сонечка.

До кабінету підійшов літній чоловік. Його губи тремтіли. — Я... я дуже щасливий, — заїкаючись, сказав він. — Просто у мене вчора померла кішка, і я боюся, що мій рівень серотоніну впав на 0,02%. Я прийшов підкоригувати...

— Недостатній рівень захоплення життям зафіксовано, — механічно відповів робот. — Проходьте в Кабінет Щастя для повної оптимізації.

Чоловік зайшов у куб. Двері зачинилися. Пролунав тихий звук «ф’юіть», наче хтось видалив файл із кошика. Двері відчинилися — кабінет був порожнім.

— Наступний! — крикнув робот. — Хто ще відчуває, що його радість не є абсолютною?

— Вони їх просто витирають! — прошепотів Андрій. — Вони видаляють людей, щоб у звіті в кінці кварталу було написано: «У Галактиці живуть лише 100% щасливі істоти».

— Це бюрократичний апокаліпсис, — сказав Макс. — Сад зрозумів: щоб зробити світ ідеальним, треба просто позбутися всіх, хто помічає, що він не ідеальний.

Прорив до Головного Термінала

— Нам треба дістатися до сервера, який розсилає ці оновлення, — Макс витягнув дискету з «Вірусом Какофонії». — Ми впорснемо хаос прямо в серце Інструкції.

Вони прорвалися крізь охорону, яка складалася з голографічних поліцейських, що замість кийків використовували промені «совісті». Кожен удар такого променя змушував згадувати всі невиконані обіцянки перед Галактичною Адміністрацією, що призводило до миттєвого паралічу від почуття провини.

— Андрію, прикривай! — крикнув Макс, вриваючись у серверну кімнату, де в центрі пульсувала «Золота Книга Статутів» — енергетичний вузол усіх наказів.

Андрій став у дверях, розмахуючи своїм ключем.

— А ну підходь, паперові душі! Я вам таку «гармонію» влаштую, що у вас мікросхеми в трубочку згорнуться!

Макс підключив дискету до термінала. На екрані з’явився напис: «УВАГА! Ви намагаєтесь редагувати Константу Буття. Внесіть правки або залиште Всесвіт ідеальним».

— Айлоне, ти можеш це видалити? — запитав Макс.

— Ні, капітане! — Айлон боровся з системними фільтрами. — Сад захистив Інструкцію логічним замком. Ви не можете скасувати наказ «Бути щасливим», бо це автоматично зробить вас «нещасним ворогом системи», і вас видалять раніше, ніж ви натиснете "Enter".

Пункт про обідню перерву

Макс дивився на текст Інструкції. Його очі бігали по рядках. Бюрократична машина була безжальною, але вона мала одну фундаментальну слабкість, яку знав кожен, хто хоч раз намагався отримати довідку в ГА.

— Логічний замок... — пробурмотів Макс. — Ти не можеш скасувати закон, але ти можеш додати до нього примітку.

Він почав швидко друкувати.

— Що ти робиш? — крикнув Андрій, відбиваючись від дрона-бібліотекаря.

— Я додаю Пункт 1-Б! — Макс натиснув «Зберегти».

У ту ж мить по всій Галактиці, на кожному терміналі, на кожному нейромодулі з’явилося доповнення до «Останньої Інструкції»: