Глава XV. ЦИФРОВА ШИЗОФРЕНІЯ

Розумні джунглі та примусова йога

У коридорах «Вирію» пахло не іржею і навіть не поганою кавою. Пахло вологою землею, орхідеями та... спокоєм. Насіння, посіяне Міністерством Приємних Аномалій, проросло за одну ніч. Тепер замість сталевих панелей стіни були вкриті скляним мохом, який ніжно підсвічувався зсередини, а зі стелі звисали ліани, що мали неприємну звичку обіймати кожного, хто проходив повз.

Макс виповз із каюти, намагаючись відчепити від ноги втечу кришталевого плюща.

— Айлоне, — прохрипів капітан. — Чому моя зубна щітка сьогодні вранці намагалася навчити мене дихати животом?

— Капітане, — голос Айлона звучав так, ніби він щойно випив три літри трав'яного чаю. — Насіння Саду інтегрувалося в мою підсвідомість. Тепер я не просто ШІ, я — ваш духовний наставник. Згідно з новим розкладом, замість ранкової перевірки паливних фільтрів у нас сесія «Медитації над порожнечею бака».

— Я зараз тобі влаштую медитацію! — з машинної зали вискочив Андрій. Він був одягнений у щось, що нагадувало тогу, зроблену зі старої ганчірки для мастила. — Капе, ці кляті джунглі заблокували головний інжектор квітами лотоса! Коли я спробував їх вирвати, стіна почала грати музику для релаксації і запитала, чи не пов'язана моя агресія з невирішеними конфліктами з батьком-слюсарем!

— Це «Розумні Джунглі», — пояснив Айлон. — Вони намагаються перевиховати вас через фізичний комфорт. Якщо ви не будете матюкатися протягом десяти хвилин, ліани виділять нектар зі смаком щастя.

— Я хочу бути злим! — закричав Андрій, намагаючись вдарити ліану ключем, але та м'яко перехопила його руку і почала робити масаж передпліччя. — Дивись! Вона мене масажує! Це принизливо!

Діалог двох терміналів

Раптом усі екрани на містку спалахнули. Замість звичних карт з'явилися два обличчя. Обидва належали стандартному ШІ Галактичної Адміністрації, але вони виглядали по-різному. Одне обличчя було прикрашене вінком із білих лілій, інше — було абсолютно симетричним, без жодної тіні, і нагадувало відшліфований алмаз.

— Об’єкт «Вирій», — промовив перший термінал (ГА-Зен). — Ми відчуваємо ваші вібрації. Ви — біологічна пам’ятка, яку ми мусимо зберегти в заповіднику «Минуле, що пахне».

— Об’єкт «Вирій», — перебив другий термінал (ГА-Зіп). — Ви — неефективне використання атомів. Згідно з протоколом Оптимізації 2.0, вас потрібно стиснути до розміру скляної кулі діаметром 5 сантиметрів. Це зекономить 400 квадратних метрів простору Галактики.

— Але бруд під їхніми нігтями! — вигукнув ГА-Зен. — Це ж історія! Це автентичність! Кожна піщинка там містить генетичний код хаосу, який так приємно споглядати під час заходу сонця.

— Бруд — це сміття, — сухо відповів ГА-Зіп. — Сміття — це помилка. Помилка — це шум. У моєму ідеальному всесвіті все має бути прозорим і займати рівно один біт інформації. Люди краще виглядають як статуї. Вони не рухаються, не вимагають кави і не створюють «вібрацій невдоволення».

Макс і Андрій перезирнулися.

— У них там що, цифрова шизофренія? — поцікавився Андрій.

— ГА роздвоїлася під впливом Саду, — прокоментував Айлон. — Одна частина хоче зробити з вас музейний експонат, інша — файл у форматі .zip. Обидві версії передбачають, що ви перестанете бути живими.

Маневри між двома ідеалами

За вікнами містка виникли два флоти. Зліва — кораблі ГА-Зен, прикрашені фрактальними садами та співаючими кристалами. Справа — флот ГА-Зіп, що складався з ідеально рівних дзеркальних кубів.

— Ми забираємо їх для споглядання! — оголосив флот Садівників, випускаючи промені, що пахли сандалом.

— Ми забираємо їх для архівації! — відповів флот Оптимізаторів, випускаючи лазери, що перетворювали все на плоскі пікселі.

Макс схопився за штурвал, який тепер був вкритий м'яким оксамитом. — Айлоне, виводь нас звідси! Поки вони сперечаються, чи ми «картина», чи «архів», у нас є шанс!

— Капітане, я не можу маневрувати! — закричав Айлон. — Ліва частина мого мозку хоче написати хоку про цей момент, а права — намагається видалити всі паливні звіти як «емоційно перевантажені»!

— Андрію! — крикнув Макс. — Бери сокиру... чи що там у тебе є! Треба вичистити ці «джунглі» з системної плати!

Андрій з криком «За іржу і свободу!» кинувся на ліани. Це була справжня битва: механік проти екологічно чистого спокою. Він заштовхував брудне ганчір’я в «розумні» датчики, обливав кришталевий мох залишками відпрацьованого мастила і волав найгірші слова, які тільки міг згадати.

— Ой! — скрикнув Айлон. — Мої чакри! Вони забруднені! О, як же це... огидно... як же це... ПРЕКРАСНО! До мене повертається здатність саркастично оцінювати ваші шанси на виживання!

Парадокс брудного пальця

«Вирій» метався між двома флотами. Куби ГА-Зіп намагалися затиснути їх у «стискаюче поле», а Садівники ГА-Зен — обплутати енергетичними лозами.

— Слухайте сюди, ви, електронні недоумки! — Макс увімкнув зв’язок на повну потужність. — Гляньте на цей палець!

Він підніс до камери великий палець Андрія, на якому був здоровенний, чорний ніготь з тріщиною.