ГЛАВА XIV: МІНІСТЕРСТВО ПРИЄМНИХ АНОМАЛІЙ

Ордер на перепарковку у вимірі Х

Капітан Макс намагався заснути, але його ліжко, яке після «фрактального інциденту» все ще вважало себе хмаринкою, періодично видавало звуки грому, щоб підкреслити реалістичність.

— Капітане, — голос Айлона розрізав темряву каюти. — У мене для вас дві новини. Перша: до нас наближається об’єкт Галактичної Адміністрації. Друга: він не стріляє, що значно гірше.

Макс вибіг на місток, на ходу застібаючи кітель, який знову пахнув ваніллю. На головному екрані висів величезний об’єкт у формі гігантської скляної папки для паперів, прикрашеної золотими вензелями.

— Що це? — запитав Андрій, з’явившись із машинним ключем у руках. — Новий тип озброєння?

— Це «Міністерство Приємних Аномалій», — відповів Айлон. — Я щойно отримав офіційне сповіщення. Капітане, нас звинувачують у «несанкціонованому перебуванні в просторі, що підлягає естетичній реновації».

З «папки» вилетів промінь світла, але замість того, щоб підірвати корабель, він перетворився на гігантський голографічний аркуш паперу, що затулив собою половину зірок.

— «Ордер на перепарковку №88-Ю», — зачитав Макс. — «У зв’язку з переходом Всесвіту на протокол Скляного Щастя, ваш транспортний засіб визнано візуальним шумом. Згідно з Пунктом 402-Ц, об’єкт буде переміщено в адміністративний вимір для детального аналізу його помилок».

— Ей! — закричав Андрій у бік екрана. — Ми не шум! Ми... ми ретро-класика!

Але простір навколо «Вирію» почав згортатися, як конверт. Зорі витягнулися в тонкі лінії, і з гучним звуком «динь», який видає мікрохвильовка після закінчення роботи, корабель опинився в білому, нескінченному приміщенні, де замість підлоги були нескінченні ряди скляних столів.

Політична вага голографічного дерева

Екіпаж вивели з корабля не озброєні солдати, а дрони-секретарі, які постійно пропонували їм заповнити «Анкету задоволеності власним арештом».

Їх провели до центральної зали Міністерства. У центрі зали, на високому п’єдесталі з чистого кришталю, знаходився Міністр. Це було дерево. Але не звичайне — воно складалося з прозорого світла, його листя постійно змінювало колір від ніжно-блакитного до офісного сірого, а на одній із гілок висіла краватка.

— Вітаємо героїв «Вирію», — промовило Дерево-Міністр. Його голос нагадував шелест сторінок старого кодексу. — Я — Міністр Аномалій. Колись я був просто декоративною голограмою в офісі заступника ГА, але Сад дав мені самосвідомість і... політичну вагу. Тепер я бачу Всесвіт як один великий, ідеальний звіт.

— Пане Міністре, — почав Макс, намагаючись не дивитися на краватку, що погойдувалася на гілці. — Ви викрали нас. Це порушення міжзоряного права.

— Міжзоряне право — це хаос, — лагідно відповіло Дерево. — Ми створюємо Міністерство Приємних Аномалій. Ми вважаємо, що Сад — це наступна ступінь еволюції бюрократії. Коли все стане скляним, помилки перестануть існувати. Буде лише чиста, прозора функція.

— А де люди? — запитав Андрій, озираючись. — Я бачу столи, бачу папки, бачу тебе, коріння-переросток. А люди де?

— Люди — це занадто велика аномалія, — Міністр хитнув кроною. — Вони пітніють, лаються і роблять каву з піском. Це неефективно. Але ви... «Вирій» особливий. Ваш корабель містить «першородну помилку».

Дерево наблизило до них одну зі своїх сяючих гілок. — Весь Сад, вся його ідеальна структура — вона занадто стабільна. Вона може застигнути і розсипатися від власної досконалості. Нам потрібен ваш бруд, ваша іржа, ваші матюки як приправа. Ви станете «стабілізатором» нового світу. Ви будете працювати в Міністерстві як експонати, що генерують необхідну дозу хаосу для підтримки системи.

Парадокс механіка

Андрій почухав потилицю. Його мозок, загартований роками боротьби з кривими гайками, почав шукати «слабке місце» в цій скляній логіці.

— Слухай сюди, деревина, — сказав він, зробивши крок вперед. — Я тут механік. І в мене є питання щодо твоєї системи. Вона ж ідеальна, так?

— Абсолютно, — підтвердив Міністр. — Кожна аномалія в нас приємна, кожна помилка — запланована.

— Добре. Тоді слухай парадокс. У нас на кораблі є статут, згідно з яким екіпаж має бути «голеним згідно з інструкцією». Але оскільки ми неіснуючий екіпаж, ми самі собі перукарі. Так от: якщо на «Вирії» є перукар, який голить лише тих членів екіпажу, які не голять себе самі... чи голить цей перукар сам себе?

Міністр на мить завмер. Його листя почало мерехтіти червоним.

— Це відомий парадокс Рассела, — прошепотів Айлон через переносну рацію. — Андрію, ти впевнений?

— Мовчи, залізяко, я знаю, що роблю! — Андрій продовжував тиснути на Міністра. — Якщо він себе голить, то він не повинен себе голити. А якщо він себе не голить, то за інструкцією він має себе поголити! А тепер додай до цього, що ми — «першородна помилка». Твоя система має це виправити, але щоб виправити помилку, вона сама має стати помилкою!

Листя на Міністрі почало обсипатися дрібними скляними осколками. Дрони-секретарі навколо почали кружляти на місці, видаючи звук «біп-буп-помилка-задоволення».

— Логічна петля... — проскрипіло Дерево. Його голограма почала розтягуватися. — Ви... ви не приємна аномалія. Ви... деструктивне програмне забезпечення! Видалити! Ні, стабілізувати! Ні, нагородити за знаходження багу!