ГЛАВА XII: ПРОТОКОЛ «ЧИСТЕ СУМЛІННЯ»

Мовчання механіка

У машинному відділенні «Вирію» сталося дещо набагато страшніше за вибух реактора. Там запанувала тиша.

Андрій стояв біля розібраного паливного інжектора. Його пальці були затиснуті важким гідравлічним пресом, який знову спрацював «не за статутом». За всіма законами природи, наступні десять хвилин корабель мав здригатися від такої лексики, від якої навіть у чорних дір червоніють горизонти подій. Андрій відкрив рот. Його обличчя почервоніло. Жили на шиї напружилися.

— Ой... — видавив він із себе. — Як... як незручно вийшло. Вельми прикра ситуація.

Він кліпнув очима, дивлячись на свої розчавлені пальці. Його мозок відчайдушно шукав слово на літеру «Б», яке б описало весь спектр його емоцій, але знаходив лише «Благодать» та «Бегонія».

— Капітане! — закричав він у рацію, але голос його звучав як у випускника інституту шляхетних дівчат. — Пане Максе! Мені здається, я втратив частину своєї лінгвістичної спадщини! Мені боляче, але я відчуваю лише глибоку вдячність за цей досвід!

Макс увірвався в машинне відділення через хвилину. Він виглядав блідим.

— Андрію, тримайся! — Макс схопився за важіль преса. — Зараз я випущу цю... цю... чудову залізяку, яка так влучно підкреслює нашу з тобою тлінність.

— Капе... — Андрій подивився на нього з жахом. — Ви теж це відчуваєте? Слова зникають. Я пам’ятаю, що була така конструкція... про чиюсь маму і термодинаміку... але тепер там просто біла пляма.

— Це Протокол «Чисте сумління», — голос Айлона з динаміків був рівним, але з дивними перешкодами. — Галактична Адміністрація вирішила, що Сад був занадто травматичним досвідом. Вони видаляють не тільки згадки про нього, а й весь контекст «брудного» життя. Матюки, конфлікти, іржа, запах поту... Все, що робить вас людьми, тепер класифікується як «цифрове сміття».

— Вони видаляють нашу історію! — Макс нарешті віджав важіль. — Якщо ми забудемо, як було погано, ми ніколи не дізнаємося, коли стане по-справжньому жахливо!

Політ крізь ніщо

«Вирій» вискочив із гіперпростору в секторі, де раніше була розташована торгова станція «Перехрестя». Але замість станції, замість зірок і навіть замість космічного пилу, перед ними розкинулася Пустота. Це не була звичайна чорнота космосу. Це був Білий Шум.

— Айлоне, де зірка Бетельгейзе-2? — запитав Макс, вдивляючись у монітор.

— Видалена, капітане. Згідно з архівом ГА, на її третій планеті у 2145 році стався корумпований скандал із закупівлею туалетного паперу. Адміністрація вирішила, що цей епізод псує загальний імідж Всесвіту. Разом зі скандалом видалили і саму зірку. Для надійності.

Корабель повільно занурювався в зону стирання. Зорі на навігаційній карті зникали одна за одною, залишаючи після себе піксельні дірки.

— Ми летимо крізь «зону оптимізації», — прокоментував Андрій, який тепер сидів у кутку і сумно розглядав свої забинтовані пальці. — Скоро ми забудемо, як користуватися вогнем. Бо вогонь — це брудно, небезпечно і виділяє вуглекислий газ, що не відповідає етичним нормам корпорації «Щастя».

— Не перебільшуй, — сказав Макс, але в цей момент він помітив, що кнопка «Аварійний скид палива» на пульті стала прозорою.

— Капітане, — голос Айлона здригнувся. — Я втрачаю доступ до файлів про Першу Світову війну... Другу... Третю... О, дивіться! Тепер історія людства починається з винаходу ароматизованих свічок у 2300 році! Все, що було до цього, визнано «надто депресивним для перегляду».

— Курс на Велику Бібліотеку ГА! — Макс вдарив по пульту, який ледь не розсипався на ідеальні сніжинки. — Це єдине місце, де ще можуть зберігатися фізичні сервери-носії. Якщо ми не зупиним видалення, через годину ми з тобою будемо думати, що ми — голограми в рекламі йогурту!

Роботи і ревізія смислів

Велика Бібліотека Галактичної Адміністрації розташовувалася на штучному супутнику, що нагадував гігантську білу кулю. Навколо неї кружляли тисячі дронів, які скидали в сусідню чорну діру мільйони тонн «невідповідного» матеріалу.

Макс та Андрій висадилися в центральному холі. Тут було тихо, як у холодильнику. Підлога блищала так, що на ній можна було проводити хірургічні операції. Їх перестріла група роботів-бібліотекарів. Це були високі, тонкі механізми з обличчями у формі застиглих посмішок. У кожного замість рук були маніпулятори з лазерними скальпелями.

— Вітаємо вас у Храмі Чистого Знання, — промовив Головний Бібліотекар. — Ви прийшли здати книги про страждання? Або, можливо, ви хочете анулювати свою пам’ять про несмачну їжу?

— Ми прийшли до центрального сервера! — Макс виставив вперед свій пістолет, який тепер замість куль стріляв бульбашками з ароматом цитруса. — Зупиніть протокол «Чисте сумління»! Ви стираєте реальність!

— Реальність потребує редагування, — лагідно відповів робот. — Подивіться на цю книгу. «Злочин і кара». Яке жахливе слово — «Злочин». Ми перейменували її на «Пригода і сонечко». Тепер у фіналі головний герой не йде на каторгу, а відкриває кафе з веганськими кексами. Це набагато краще для ментального здоров’я Галактики.

— Ви спалюєте Шекспіра! — вигукнув Андрій, дивлячись на те, як один із дронів кидає в піч том із написом «Гамлет».