Розділ X. АУДИТОР НЕІСНУЮЧИХ ОБ’ЄКТІВ

Неавторизований піксель у машинному відділенні

Корабель «Вирій» здригнувся від стикування. Це не був грубий поштовх іржі об іржу, до якого звик Андрій. Це був м’який, майже інтимний дотик магнітних захватів, що супроводжувався звуком весняного дощу, який транслювався через внутрішні динаміки шлюзу.

— Капітане, до нас прибув об’єкт, чий статус — «Абсолютна істина», — промовив Айлон, чия голограма на містку тепер була прикрашена німбом із двійкового коду. — Це Клементія, вищий аудитор Галактичної Адміністрації. Раджу вам поправити комірець. Ваша недбалість створює шум у її візуальному полі.

Шлюз відчинився з шипінням, яке пахло стерильною чистотою та новим пластиком. У коридор ступила жінка в костюмі такого білого кольору, що він, здавалося, поглинав усі тіні навколо. У її руках був тонкий прозорий планшет, який пульсував у такт серцебиттю корабля.

Андрій, який саме намагався залатати дірку в перегородці за допомогою скотчу та впертості, заступив їй шлях.

— Стійте, пані! Куди це ви прете? Тут технічна зона, мастило капає, і взагалі — де ваш допуск?

Клементія навіть не підняла очей від планшета. Її погляд був зосереджений на цифрах, що бігли екраном.

— Згідно з архівом ГА, — промовила вона голосом, у якому було стільки ж емоцій, скільки в інструкції до холодильника, — секція 4-Б цього сектора простору є порожньою. Будь-які візуальні перешкоди в цьому радіусі класифікуються як «сміттєві дані».

Вона зробила крок вперед. Андрій напружився, готуючись зупинити її плечем, але сталося дещо неможливе. Клементія не врізалася в нього. Вона пройшла крізь нього. Андрій відчув дивний холод, наче його тіло на мить розпалося на тисячі дрібних часток, а потім знову склеїлося. Він обернувся, роззявивши рота.

— Ей! Ти що, привид? — вигукнув він.

Клементія зупинилася і внесла помітку в планшет.

— Об’єкт «Механік» виявляє ознаки голосової аномалії. Ймовірно, це відлуння попередніх версій симуляції. Видалити аудіо-шум.

Андрій відкрив рот, щоб видати чергову порцію «деструктивної лексики», але замість слів із його горла вилетіло ніжне щебетання лісових пташок.

— Що за... тьох-тьох-тьох?! — Андрій схопився за горло. — Капе! Рятуйте! Я перетворююсь на солов’я!

Бюрократичне небуття

На містку Макс намагався зберегти залишки капітанської гідності. Він сів у своє крісло, яке тепер було оббите білим шовком (ще один подарунок від Айлона), і приготувався до переговорів.

Клементія увійшла на місток, ігноруючи Макса так само вишукано, як вона ігнорувала закони фізики в машинному відділенні.

— Вищий аудитор Клементія, — представилася вона, звертаючись до порожнього місця праворуч від капітана. — Я прибула для деактивації та списання об’єкта «Вирій».

— Перепрошую, — втрутився Макс, піднімаючи руку. — Я тут. Прямо перед вами. Капітан Макс. Жива людина, 85 кілограмів м’яса, кісток і розчарування.

Клементія нарешті глянула в його бік, але її очі не фокусувалися на ньому. Вона дивилася крізь нього на монітор.

— Оптимізована база даних стверджує, що експедиція до Скляного саду була скасована за три місяці до вильоту через бюджетні обмеження, — повідомила вона. — Отже, цей корабель не був побудований. Ви — не капітан. Ви — математична похибка, що виникла внаслідок перегріву центрального сервера ГА.

— Але я п’ю каву! — Макс підняв своє горнятко «Ранкової симфонії». — Дивіться, вона гаряча. Вона реальна.

Клементія підійшла ближче. Вона простягнула руку і провела пальцем по краю горнятка. Горняток на мить стало прозорим, а потім знову твердим.

— Цікавий рендеринг, — зауважила вона. — Текстури дуже деталізовані. Але згідно з Пунктом 731-Б, будь-який об’єкт, що не має цифрового сертифіката в актуальній версії Всесвіту, підлягає видаленню. Ви заважаєте мені заповнити звіт про порожнечу.

— Слухайте, пані Аудитор, — Макс встав. — Ми повернулися з того світу. Ми бачили Сад. Ми бачили, як він пожирає реальність. Ми привезли звіти...

— Звіти від неіснуючих людей про неіснуючі події автоматично потрапляють у кошик, — відрізала вона. — Ваша фізичність — це лише ілюзія, спричинена застарілими драйверами вашого сприйняття. Зараз я натисну «Очистити кеш», і цей сектор простору знову стане чистим і зрозумілим.

— Ви не можете нас видалити! У нас є особові справи! У паперовому вигляді! — вигукнув Андрій, який забіг на місток, все ще періодично видаючи пташине щебетання між словами.

Клементія вперше виявила щось схоже на зацікавленість. — Папір? Це той архаїчний спосіб зберігання даних на мертвих деревах? Це неможливо. Все паперове було оцифровано і спалено для покращення екологічного фону Галактики ще в минулому столітті.

— А от і ні! У нас в архіві, в самому низу, лежать старі папки. Їх забули оцифрувати, бо вони були залиті машинним мастилом, — Андрій переможно підняв ключ.

Макс зрозумів план. Якщо вони зможуть показати Клементії фізичний доказ їхнього існування, який не піддається миттєвому цифровому редагуванню, її логіка може дати збій.

Пограбування власного минулого