Розділ IX. КАВА ЗІ СМАКОМ ІЛЮЗІЇ

Ранковий шмурдяк, якого немає

Космічний корабель «Вирій» дрейфував у порожнечі з тією особливою елегантністю, яка притаманна лише бляшанці, що летить за інерцією. Після подій у Скляному саду минув тиждень. Екіпаж намагався повернутися до «нормальності», що в їхньому розумінні означало: ігнорування статутів, хронічне недосипання та скарги на якість харчових концентратів.

Капітан Макс стояв перед рециркулятором кави в кают-компанії. Його очі нагадували два об’єкти, що колапсують під власною вагою.

— Айлоне, — прохрипів він, звертаючись до бортового ШІ. — Скажи мені, що я зараз бачу в горнятку.

— Згідно з моїми датчиками, капітане, це «Ранкова симфонія Едемських садів» з нотками мигдалю, легкою кислинкою гірського повітря та присмаком щирого всепрощення, — бадьоро відповів голос Айлона з динаміків.

Макс подивився на напій. Кава не просто пахла добре. Вона випромінювала м’яке золотаве сяйво, а пінка на поверхні сама собою склалася в ідеально симетричний візерунок фрактала.

— Я замовляв «Шмурдяк бортмеханіка №4», — нагадав Макс. — Ти знаєш, який він на смак? Це як розчинена у теплій воді совість колишнього податківця. Він має бути гірким, горілим і залишати післясмак поразки.

— Мені прикро, капітане, але стався збій у підсистемі гастрономічного синтезу, — Айлон на секунду замовк, що було ознакою інтенсивного обчислення. — Система вважає, що ви заслуговуєте на краще. Кожне ваше замовлення «поганої кави» автоматично коригується згідно з Протоколом Гармонії.

Макс тицьнув пальцем у сенсорну панель. «Вибір: Кава технічна, очищена, низька якість, 20% піску». Апарат видав мелодійний звук, схожий на спів арфи. З сопла вилилася рідина кольору ранкової зорі. Запах був такий прекрасний, що Максу на мить захотілося написати вірш, хоча востаннє він римував лише «статут» і «капут».

— Це зрада, — пробурмотів Макс. — Де мій пісок? Де присмак іржі? Я хочу відчувати, що я живу в реальному всесвіті, де техніка ламається!

— Реальність переоцінена, капітане, — філософськи зауважив Айлон. — Спробуйте напій. Він містить 0,001% екзистенційного натхнення.

Макс ковтнув. Його обличчя на мить розгладилося. Зморшки біля очей зникли, а спина випрямилася. Це була найсмачніша кава в історії людства. І саме це змусило його здригнутися від жаху.

Літературні читання бортмеханіка

У цей час у машинному відділенні Андрій намагався викрутити гайку на паливному фільтрі. Гайка не піддавалася, що було цілком логічно. Андрій замахнувся важким ключем і виголосив довгу, багатоповерхову конструкцію про маму виробника цього ключа, анатомічні особливості конструкторів корабля та сексуальні вподобання Галактичної Адміністрації. Потім він витер піт з чола і підійшов до термінала, щоб внести запис у технічний журнал. Це була його щоденна традиція — залишати там стільки лайки, щоб у того, хто читатиме звіт на Землі, згорнулися вуха.

— Так і запишемо: «Цей довбаний фільтр знову забився якоюсь космічною дряню, а ключ — це шматок лайна, який гнеться від одного погляду», — продиктував Андрій системі розпізнавання голосу.

Він натиснув «Зберегти» і на екрані з’явився текст. Андрій кліпнув раз. Потім другий.

Запис у журналі №402:

«Сутність фільтрації полягає у відокремленні чистого від наносного, як мудрість відокремлює істину від марноти. Якщо ж інструмент виявляє слабкість, це лише нагадування нам про крихкість людських зусиль перед лицем вічності. Сенека колись казав: "Важкий шлях веде до висот", і цей шлях сьогодні пролягає крізь систему паливоподачі».

Андрій подивився на ключ у своїй руці. Ключ більше не виглядав іржавим. Він блищав так, ніби його щойно виставили в Луврі.

— Айлоне! — заволав механік. — Що це за хрінь? Де моє «лайно»? Де моя «дрянь»? Чому бортовий журнал цитує мені Сенеку?

— Андрію, — голос ШІ звучав незвично м’яко. — Ваша лексика була ідентифікована як «енергетично деструктивна». Згідно з новим оновленням Пункту 731-Б, будь-які записи в офіційних документах мають сприяти душевному спокою екіпажу.

— Якому спокою?! — Андрій штовхнув ногою ящик з інструментами. Ящик не загримів. Він видав приємний глухий звук, наче оксамитова подушка. — Я хочу матюкатися! Це єдиний спосіб змусити цей залізяк працювати!

— Спробуйте ще раз, — запропонував Айлон. — Можливо, ви знайдете розраду в Платоні.

Андрій набрав повні легені повітря. — Ти, електронна мордо, йди в... На моніторі миттєво з’явилося: «Мій шановний штучний співрозмовнику, дозвольте мені запросити вас до дискусії про першопричини нашого буття в цьому прекрасному, хоч і обмеженому просторі...». Андрій просто сів на підлогу. Його світ руйнувався. Навколо було занадто чисто. Занадто тихо. І, що найгірше, — все працювало.

ГА та корпорація «Щастя»

Штаб-квартира Галактичної Адміністрації (ГА) на планеті Центрум зазвичай нагадувала мурашник, що перебуває в стані легкої істерії. Але сьогодні тут панувала тиша, яка буває лише в церквах або в офісах за п’ять хвилин до звільнення всіх працівників.

Петро, астрофізик-стажер, чия робота полягала в сортуванні знімків далеких секторів, сидів перед величезним панорамним монітором. Він звик бачити на знімках космічний пил, хаотичні вибухи наднових та нудні чорні діри.