РОЗДІЛ V. ІНШІ ПАВІЛЬЙОНИ ПАМ’ЯТІ

Для будь-якого пристойного музею головна експозиція — це лише вершина айсберга. 

Справжня магія починається там, де таблички стають дрібнішими, а коридори — порожнішими.

Сад Мнемоніків не був винятком.

Після першого шоку від «домашнього» павільйону, де Макса чекали фіранки його дитинства й велосипед, якого ніколи не було, Садівник, здавалося, згадав про щось на кшталт професійної етики.

— Згідно з протоколом екскурсій, — лагідно повідомив він, — відвідувачам рекомендується спершу оглянути загальну колекцію, а вже потім переходити до персональних залів. Інакше є ризик, що ви просто застрягнете в першій-ліпшій травмі.

— Це ви зараз про мій університетський захист диплома? — уточнила Юля. — Чи про його податкову, — вона кивнула на Андрія.

— Податкові декларації — це окремий вид пекла, — серйозно сказав Садівник. — У нас є спеціальне крило, але туди краще не заходити без підготовки.

— А є щось… більш… універсальне? — обережно спитав Макс. — Не тільки наше.

Садівник задумався рівно на ту паузу, яка потрібна системі, щоб перевірити всі страховки.

— Є. 

Ви ж не думали, що люди — єдині, кому захотілося консервувати своє щастя. Ходімо.

Вони вийшли за будинок. Стежка плавно роздвоїлася: одна вела до знайомого ґанку, інша — вглиб Саду, де вже не пахло конкретною ностальгією. 

Повітря там було «нейтрально приємним» — як універсальний ароматизатор у громадському транспорті, що має подобатися всім і нікому конкретно.

— Рекомендація, — озвався з руки Юлії переносний модуль Айлона. — Не розходитися занадто далеко. У місцях, де архіви перекриваються, є ризик тимчасової втрати ідентичності. Сад не завжди розділяє «ваше» й «чуже».

— Чудовий варіант для відпустки, — покрутив головою Андрій. — Повернутися додому кимось іншим і сказати: «вибачте, це вже не мої борги».

Садівник ледь усміхнувся:

— Не хвилюйтеся. У вас досить впертий тип особистості. Вас важко буде загубити, навіть якщо захочемо.

На горизонті з’явилися силуети інших павільйонів. 

Вони не були будинками в людському сенсі. 

Швидше — «узагальненими формами»: геометричні, органічні, абсурдні.

Один павільйон виглядав як прозорий циліндр, заповнений туманом, у якому мигтіли лінії — ніби гігантська таблиця, що вирішила стати храмом. 

Другий — як кам’яна брила, до якої вели нескінченні сходи з обох боків. 

Третій змінював форму щосекунди, нервово перебираючи можливості, як невпевнений у собі хамелеон.

— Це все… чиїсь раї? — запитала Юля.

— Це все… чийсь найвищий коефіцієнт «відчуття правильно прожитого моменту», — пояснив Садівник. — У різних цивілізацій — різні формули. Хочете подивитися ближче?

— О, ще й як, — пожвавився Андрій. — Якщо десь у Всесвіті є народ, чий рай — це великий гурт сміття, я хочу познайомитися зі своїми людьми.

— Пропоную домовитися так, — втрутився Макс. — Не влазимо в те, що нас відкрито намагається всмоктати. Дивимося, але не підписуємося на бюлетень.

— Записую: «тактична стратегія — туристи без абонемента», — прокоментував Айлон.

Садівник жестом розділив стежку на три промені.

— Тут, — він кивнув ліворуч, — павільйони соціальних видів. Там, — показав праворуч, — павільйони індивідуалістів. А по центру — збійні Сади. Рекомендую останні лише з естетичного інтересу.

— Я до соціальних, — сказала Юля, у погляді якої вже горів вогник польової дослідниці. — Хочу побачити, як інші вирішували проблему «ми».

— Я до індивідуалістів, — не довго думаючи, обрав Андрій. — Подивлюся, до чого доводить егоїзм в умовах достатнього поливу.

— Я… — почав Макс, окинувши поглядом центр, де скупчувалися павільйони дивних, поламаних форм. — Я гляну на те, що пішло не так.

— Класична розстановка, — задоволено підсумував Айлон. — Наука, нарцисизм і травматологія.

— Зустрічаємось тут же, — нагадав Макс. — Якщо хтось не повертається протягом години — я вважатиму, що він вирішив залишитися експонатом, і напишу найкоротший некролог у Галактиці.

— «Жив, сміявся, не читав Статут», — припустив Андрій.

— «Жила, думала, сперечалася з богами архівів», — усміхнулася Юля.

— «Жив, але Сад вирішив, що з нього вийде кращий стенд», — сухо додав Аріс.

Вони розійшлися.