7

7

- А що це таке в тебе? - запитала Цвітана у Степана, коли побачила, що він розглядав скляне яблуко.

Чоловік швидко його заховав у своїй кишені.

- Покажи мені, будь ласка, що це. - попросила дівчина.

- Нічого.

Цвітана пішла, а потім повернулася, коли Степан заснув на товстій ковдрі, прикритий зверху іншою ковдрою.

Дівчина обережно підняла ковдру, дістала з кишені скляне яблуко.

Та уважно почала вдивлятися в нього.

Але зелене яблуко було занадто густим, хоча, якщо довго вдивлятися всередину, можна було побачити палац та ліс із зелених яблук. Та... самого короля з обличчям Степана.

Цвітана почала повертати яблуко до кишені чоловіка, але Степан різко прокинувся, схопив її за руку.

- Я вже повертаю. Я лише подивилася. - виправдовувалася дівчина. - Не могла встояти від цікавості.

Тремтячими руками вона спробувала віддати яблуко, але випадково випустила його...

Скляне яблуко зі дзвоном розбилося на маленькі уламки.

- Вибач. Будь ласка, вибач мені. - попросила пробачення Цвітана, перелякано дивлячись в очі Степану.

- Ти! Ти знищила моє минуле та моє майбутнє! Ти знищила мою особистість. Ти знищила мою надію повернути мені моє колишнє життя. Я тепер не маю можливості повернути себе до себе самого. Я тепер застряг у цьому тілі злидаря. І буду ним до самої смерті. - обурився Степан. - Я... я тебе ненавиджу.

Чоловік вискочив з дому, а Цвітана крикнула йому услід, намагаючись наздогнати:

- Я кохаю тебе! Залишся зі мною!

Степан зупинився та обернувся до неї. В цю мить почалася гроза. Налетіла буря.

- Вже пізно. Яблуко розбите. Вже нічого не повернути. - грізно сказав чоловік.

Блимнула блискавка - і силует Степана показався на фоні величезного палацу вдалині. А навкруги росли зелені яблуні.

Він сам в мить змінився. Одяг на ньому зі старих дешевих тканин перетворився на вбрання короля.

Перед Цвітаною вже стояв король Степан на фоні свого палацу, який вражав своїми розмірами, хоча і був далеко звідси.

- Степане, дивись... - дівчина показала рукою у напрямку палацу.

Чоловік обернувся та побачив усе на власні очі.

- Ти... це ти повернула мені моє життя, мене самого та мій палац. Бо ти... покохала мене. Ти своїм коханням зняла закляття. Ти - саме та жінка, яку я шукав. Цвітано, прошу, будь моєю королевою. Стань моєю дружиною. Цвітано! Виходь за мене заміж.

Король простягнув свою руку, чекаючи дівчину.

Цвітана кинулася до короля в його обійми.

Як тільки дівчина доторкнулася до чоловіка, як на неї одразу з'явилася розкішна золота сукня, а її золоте волосся розпустилося само по собі, доходячи до її стегон.

Цвітана була настільки схожа на відьму Марічку...

Іронія? Чи не так? Повна копія своєї прабабусі... Ззовні.

Степан повів під руку свою майбутню королеву до палацу.

На вході їх зустрів Орест.

- Оресте, знайомся. Це правнучка відьми Марічки - Цвітана. Вона зняла закляття своєї прабабусі тим, що покохала мене. Цвітана - моя майбутня королева. Ні. Вже майже моя королева. Зараз же влаштуємо весілля. Клич усіх до вівтаря. 

Степан повів Цвітану до широченної зали, де посеред кімнати стояв великий вівтар.

Вони стали перед ним.

До них підійшов священик, прочитав весільну молитву.

- Оголошую вас чоловіком та дружиною. Королю Степане, можете поцілувати свою дружину.

Король поцілував Цвітану.

А потім...

На Степана та Цвітану вдягнули корони.

Весь натовп почав вітати голосними радісними криками короля та королеву.