4

4

- Щось я трохи заблукала. - промовила сама до себе золотоволоса дівчина та дістала смартфон. - А це що? Яблука? Звичайні яблука посеред лісу? Та такі гарні.

Вона відірвала одне та спробувала на смак - і тут же виплюнула.

- Яке воно гірке. Дурепо! А якщо вони отруєні?!

Дівчина спочатку смартфоном просканувала зовнішній вигляд яблуні та самого яблука, отримавши зображення та опис яблунь на екрані смартфона, а потім дістала якийсь предмет, натиснула на кнопку, з нього вискочила голка, якою дівчини й проколола це відірване яблуко.

- Все нормально. Звичайне, нормальне, неотруєне яблуко. Тоді що з деревом не так? - роздивляючись яблуні, золотоволоса дівчина побачила жебрака під одним з них. - Що ви тут робите? Вам не погано?

- Марічка? - запитав бідний чоловік.

- Так звали мою прабабусю. Звідки ви її знаєте та що ви тут робите у лісі? І скільки вам років, якщо ви сплутали мене з моєю прабабусею? Ніби на сорок виглядаєте...

- Я відповім на одне з питань. Я тут живу.

- Чому?

- Бо мені більше нікуди йти... Тривайте! Ви мене бачите?

- Яке дивне запитання? Авжеж бачу, інакше би я не зверталася би до нас. А у чому справа?

- Та так.. Ні в чому.

- Слухайте: не можу ж я вас так просто тут залишити. Якщо вам нікуди йти, тоді... Я вас проведу до свого будинку та викличу поліцію, нехай пристроють вас кудись.

- Не треба поліції.

- Ви в бігах? Тікаєте від когось? - дівчина позадкувала назад спиною, збільшуючи до чоловіка відстань.

- Я не втікач. Я той, хто тратив усе. Не бійтесь мене. Мені нічого від вас не треба. Те, що могло би мені знадобитеся, ви мені не дасте. Ніколи.

- То що вам від мене треба?

- Кохання. - відповів злидар.

Дівчина остаточно відшарахнулася від незнайомця, майже відбігла від нього подалі.

І продовжувала бігти, періодично озираючись на чоловіка.

А він продовжував сидіти на своєму місці, не намагаючись її наздогнати.

І дивився перед собою у пустий простір, байдуже на все реагуючи.

- Що з вами трапилося? - запитала дівчина, знову підходячи до жебрака.

- Я ж сказав: я все втратив. Все, що мав. Дуже давно. В мене нічого не залишилось. В мене нічого не має. Крім мого жалюгідного життя.

- Давайте я вам допоможу. Не хочте поліції. Я її не викличу. Я розумію, що ви можете бути якимось злочинцем, маніяком, але серце... мені підказує (а я довіряю своєму внутрішньому відчуттю), що ви не зробили нічого поганого. Мені потрібен робітник, бо я нещодавно переїхала до будинку своєї прабабусі - і мені треба багато чого зробити в ньому. А ви якраз мені допоможете в цьому. Я буду платити за роботу. Через годину повинні привезти нові меблі, а ви допоможете мені облаштуватися. Будете спати в передпокої.

- Добре.

- Я - Цвітана.

- А мене звуть Степан.

Вони пішли разом...