Скляне серце міста
Бій у переході
Місто дихало інакше після опівночі. Люди бачили лише неонові вивіски, вогні фар та дощ, що ніколи не закінчувався. Але ті, хто належав до Гільдій, бачили глибше: крізь тріщини асфальту — магічні канали, під будівлями — арени, в кожному дзеркалі — очі сторожів.
Макс сидів у холодному переході метро, притулившись спиною до бетонної стіни. Кров повільно стікала з плеча. Поруч лежав Ключ — куб зі скла, всередині якого пульсували візерунки, схожі на нерви або спляче світло.
Його серце билося швидко, але не від страху. Від передчуття.
Тіні поворухнулись.
— Максе, — пролунало жіночим голосом.
Він підвів очі. Вона стояла за кілька метрів, у довгому чорному плащі, зі срібною шаблею за спиною.
— Аярія, — сказав він. — Я знав, що ти прийдеш.
— Ти вкрав Ключ у Ради. За це карають смертю.
— Вони не мають права. Вони вже давно прогнили.
Вона не відповідала. Лише зробила крок вперед. Пальці ледь торкнулись рукоятки меча.
Макс схопив свій клинок. Лезо засвітилось темно-синім — знаком того, що магія готова до бою.
Удар. І ще один. Іскри. Тіні. Стеля задвигтіла, коли їхні мечі зіткнулись.
Макс ухилився, ковзнув по землі, вдарив знизу — Аярія заблокувала. Потім — стрибок, удар у стіну, обвал плитки.
Але Ключ уже не був на місці.
Він зник.
А хтось у темряві спостерігав за ними. І сміявся.
#3212 в Фентезі
#537 в Бойове фентезі
#790 в Міське фентезі
Відредаговано: 17.05.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
