5.2

Дзвін кинджала об кам'яну підлогу розрізає тишу моїх покоїв. Зброя лежить біля ніг, але я навіть не дивлюся на неї. Мій погляд прикутий до жінки, яка осіла на підлогу.

Селена плаче. Її розкішна сукня розірвана, обличчя бліде, а на шиї чорніє мітка Культу. Згорнутий дракон пульсує, наче живий організм під шкірою. Колишня наречена Імператора виглядає жалюгідно, просячи про смерть.

Моє серце не відгукується жалем.

Я пам'ятаю її глузливий сміх за сніданком. Пам'ятаю, як вона принижувала мене перед слугами. Як заманила мого сина до підземелля, сподіваючись, що древня магія вип'є його життя.

Селена заслужила кару, і смерть від цього кинджала стала б легким виходом для неї.

Але якщо Культ зміг проникнути в розум аристократки, яка мала стати імператрицею, значить, їхній вплив розповсюджується замком, наче епідемія. Якщо я вб'ю Селену зараз, мітка не зникне - ворожа магія просто знайде нову жертву, слабшу ціль. А в цьому замку немає слабшої цілі за Даріана, чия сила все ще формується.

- Підведися, - командую я. Мій голос звучить жорстко, без крихти співчуття.

Селена здригається, не наважуючись підняти погляд.

- Ти не чула мене? Вставай! - різкий оклик змушує її спертися на тремтячі руки і піднятися на коліна. - Ти не отримаєш легкої смерті. Твоє життя належить мені, і я використаю його, щоб вибудувати щит для моєї дитини.

Я роблю крок уперед. Магія Вальє відгукується в моїх жилах розпеченим металом. Потрібно зрозуміти частоту цієї ворожої енергії, щоб відтворити її і створити бар'єр. Селена стане моїм піддослідним кроликом.

Кладу долоні на її шию. Селена скрикує. Мій вогонь стикається з магією Культу. Простір кімнати наповнюється запахом грози. Чорний дракон під моїми пальцями пручається, випускаючи невидимі ментальні шипи. Голова починає розколюватися від чужого болю і страху, які випромінює мітка.

Ззаду з гуркотом відчиняються двері.

Лейгон вривається до кімнати. Його меч уже напоготові. Очі хижо сканують простір, фіксуючи мене, Селену на колінах і магічне світіння.

Він не ставить дурних запитань. Його інстинкт бездоганний.

Лейгон відкидає меч, долає відстань між нами двома широкими кроками і стає за моєю спиною. Його великі долоні лягають на мої плечі. Він ділиться своєю стабілізуючою силою, виступаючи заземленням для мого розпеченого ядра. Його присутність не дає ворожій магії розірвати мої ментальні щити.

Ми діємо як злагоджений механізм. Я штовхаю свій вогонь глибше в мітку, а Лейгон тримає каркас моєї витримки.

Звук натягнутої струни, що лопнула, відлунює в голові. Чорний малюнок на шиї Селени спалахує і перетворюється на звичайний опік. Вона втрачає свідомість, падаючи на мармур.

Магія різко відступає. Мене хитає.

Лейгон перехоплює мене за талію, не даючи впасти. Його хватка жорстка і надійна. Він обережно притуляє мене до себе, дозволяючи спертися на його груди. Від нього пахне сталлю і холодом нічного замку.

- Ти ризикувала собою заради цієї змії, - його голос звучить над моїм вухом. У його тоні чується напруга.

Я відсторонююся, хоча ноги все ще ватяні.

- Я вивчала ворога. - Озираюся на непритомне тіло. - Якщо Культ зміг дістати її, вони можуть дістати будь-кого в гарнізоні. Я запам'ятала їхній ментальний слід. Тепер ми зможемо створити бар'єр. Селена стала інструментом, який я використала для захисту Даріана.

Лейгон дивиться на мене. Золото в його зіницях спалахує глибокою повагою.

- Виклич варту, - прошу я, відвертаючись. - Її треба ізолювати. А нам треба до Даріана. Я маю поставити щит.