4.3

Замок перетворюється на розбурханий вулик.

Сигнал тривоги розриває нічну тишу, і луна від важких кроків гвардійців відбивається від кам'яних стін.

Я стою біля відчинених дверей своїх покоїв, дивлячись на хаос у коридорі. Моє серце б'ється з такою силою, що мені стає боляче дихати.

Даріан! Мені потрібно побачити Даріана!

Роблю крок за поріг, але двоє гвардійців миттєво перехрещують списи просто перед моїм обличчям.

- Імператрице, вам наказано залишатися в кімнаті, - сухо вимовляє один із них. - Для вашої власної безпеки.

- Відійдіть, - мій голос тремтить від стримуваної люті та страху. - Моя дитина в небезпеці! Я маю бути з ним!

- Це наказ Імператора.

З-за їхніх спин з'являється Лейгон. Він уже встиг одягнути темний шкіряний камзол, і його меч напоготові.

Він зупиняється на крок від мене, жестом наказуючи вартовим розступитися, але не відійти.

- Ви залишаєтеся тут, Ейріс, - каже він, дивлячись на мене з холодною рішучістю. - Даріан зараз перебуває у Внутрішній цитаделі. Це найбільш захищене місце в замку. Його охороняє моя особиста гвардія і десяток бойових магів.

- Я піду з вами, - я намагаюся протиснутися повз нього, але сильна рука перехоплює мій лікоть. Його хватка жорстка і непохитна.

- Ви нікуди не підете, - його голос стає небезпечно тихим. - Ви читали записи, Ейріс. Ви самі казали мені. Культ шукає енергію Первісних. Ваша магія пульсує так само сильно, як і його. Ви будете світитися в темряві, як маяк для цих фанатиків. Ваша присутність поруч із Даріаном лише приверне до нього небезпеку.

Я дивлюся на нього, і всередині мене все обривається. Він знову замикає мене, використовує мій власний страх, щоб відсторонити мене від найріднішої людини.

- Ви ізолюєте мене! - мій голос перетворюється на гіркий шепіт. - Використовуєте це як привід, щоб остаточно привласнити мого сина! Ви забираєте його в мене, Лейгоне!

Він мовчить кілька секунд. Його очі звужуються, і я бачу в них роздратування змішане з чимось, схожим на втому.

- Я рятую йому життя, - відповідає він різко. Він відпускає мою руку і робить крок назад. - Подвійте охорону біля дверей. Ніхто не входить і не виходить.

Двері моїх покоїв з гуркотом зачиняються просто перед моїм носом. Засуви клацають, відрізаючи мене від світу.

Я залишаюся ізольована у своєму крилі. Тиша кімнати тисне на мене своєю порожнечею. Я безсила, як і п'ять років тому. А мій син зараз ховається за стінами з чужими людьми, поки його мати замкнена в клітці.

Моя ненависть до імператора спалахує з новою силою. Вона змішується з липким жахом за дитину. Я міряю кімнату кроками, до крові прикушуючи губу. Лейгон контролює кожен мій вдих. Він не дозволить мені навіть наблизитися до Даріана, поки не вирішить, що це безпечно.

Години тягнуться нестерпно довго. За вікном починає сіріти.

Я сідаю в глибоке крісло біля вікна. Моє тіло знеможене, але розум відмовляється відключатися. Я дивлюся на похмурі обриси замку Вальє, що вимальовуються на тлі світанкового неба.

Раптом мій погляд чіпляється за рух.

На даху сусідньої вежі видно чиюсь постать. Вона стоїть на самому краю, закутана в темний плащ.

Моє серце завмирає.

Постать повільно піднімає праву руку. Світанкове світло падає на долоню, і я бачу яскравий спалах. На пальці незнайомця виблискує перстень із великим, криваво-червоним рубіном. Символ роду Вальє.

Той самий перстень, який колись носив мій батько.