3.4

Я стою в центрі зали, стискаючи руки. В голові відлунюють слова Олдріча: «Щоб дитина вижила після такого виснаження, серце істинного батька має зупинитися».

Цей магічний закон я пробудила сама, рятуючи Даріана. Лейгон вмирає через те, що він - батько мого сина, який скористався забороненою силою.

Лейгон стоїть рівно. Його серце зупинилося. Він тримається силою волі. Смерть вчепилася в нього, проте він не падає. Його гординя тримає м'язи в напрузі. Він забороняє собі опуститися перед жінкою, яку вигнав, і перед найманцями, яких щойно розірвав.

Я підходжу ближче. Повітря навколо нього пахне залізом. Його шкіра нагадує сірий камінь.

- Ти дотримав слова, - шепочу я. Мій голос дрижить. - Ти не впав.

Я кладу долоні на його груди. Там порожнеча. Вона засмоктує все навколо, наче діра в самій тканині реальності. Я не піду, бо тоді він розсиплеться на крижані уламки. Разом із ним зникне останній щит для мого сина. Даріан залишиться сиротою в палаці, де кожен радник мріє про його кров.

- Я, Ейріс Вальє, остання з прямої лінії Первісних Драконів, - мій голос звучить гучно, він розрізає тишу зали. - Визнаю твій меч. Визнаю твою кров.

У моїх жилах щось обривається. Я віддаю своє право на трон, за який мій рід проливав кров століттями.

- Я добровільно передаю тобі легітимність, якої тобі не вистачало. Я знімаю з тебе тягар узурпатора і дарую тобі титул правителя. Хай кров мого роду стане твоїм фундаментом. Живи, Лейгоне. Тепер ти зобов'язаний мені кожним ударом серця.

Лейгон здригається, його тіло вигинається дугою.

І… В грудях з’являється глухий стук. Один раз. Другий.

Він робить вдих. Хрипкий, болісний звук людини, яка виринула з безодні. Його легені розправляються, по венах знову тече життя. Він відкриває очі.

Потім повільно опускає голову і дивиться на мене. В його погляді горить щось інше. Він бачить мої дії. Я вирвала з себе корону і віддала її йому заради нашого порятунку.

Лейгон робить крок вперед. Його рухи знову вільні, швидкі, смертельно небезпечні. Він знову володар.

- Ти віддала своє право, - хрипить він. Його пальці тремтять, зупиняючись у міліметрі від мого обличчя. - Ти розумієш, що ти зробила? Тепер ти офіційно моя піддана. Тепер у тебе немає нічого, крім моєї милості.

Я дивлюся на нього і не відводжу очей.

- У мене є син, - кажу я. - Це був мій єдиний інтерес.

- Ти думаєш, що врятувала нас? - Лейгон нахиляється, і я відчуваю його гарячий, живий подих. Його переповнює сила. - Ти врятувала мене, Ейріс. Але тепер я більше ніколи не дозволю тобі відійти від мене на крок. Ти віддала свою владу, але ти не віддала мені себе.

Він просто дивиться - довго і важко, наче випалює на моїй шкірі своє тавро.

- Олдріч втече, але я знайду його. Ти врятувала мене, і тепер я змушу тебе пошкодувати, що ти не дала мені померти. Бо тепер, коли я живий і законний імператор, я зроблю все, щоб ти знову навчилася кохати мене. Навіть якщо мені доведеться випалити все інше.

Він розвертається і йде до вікна, де вже збираються лорди.

Я ж залишаюся стояти посеред зали, відчуваючи себе роздягненою, бо врятувала монстра, і тепер я живу в одному палаці з тим, хто не має жодних перешкод, щоб забрати в мене все.

Включаючи мою волю.