Розділ 1. Смак іржавої крові (Частина 2/5)

Я стою нерухомо, відчуваючи, як босі ноги вростають у холодну землю.

Ще хвилину тому вона здавалася мені теплою й рідною, а тепер стала чужою. Ворог приніс із собою зиму посеред літа. Цей холод проникає крізь тонку лляну сорочку прямо до кісток, нагадуючи про те, хто я є насправді - вигнанка, чиє ім’я колись змушувало здригатися кабінети міністрів.

Чорні плащі гвардійців розвіваються на вітрі, наче крила величезних стерв'ятників, що кружляють над здобиччю. Я відчуваю запах їхніх коней: іржа, застаріла кров і їдкий магічний озон. Коні-некроманти перебирають копитами, і там, де вони торкаються трави, залишаються випалені чорні сліди.

Моє серце калатає десь у горлі, але обличчя залишається маскою з холодного каменю. Я не можу дозволити їм побачити свій страх. Тільки не перед ними.

«Даріан», - спалахує в голові коротким імпульсом болю. Мій син сидить за моєю спиною, за тонкою дерев’яною стіною, яку ці люди здатні розтрощити одним подихом. П’ять років я ховаю його. П’ять років вчу бути невидимим, бути ніким. І ось вони тут.

Я непомітно веду пальцями лівої руки, збираючи залишки свого дару. Магія Вальє завжди була гарячою. Вона - вогонь, що тече по венах. Відчуваю, як у кінчиках пальців починає поколювати. Це боляче, наче під шкіру заганяють сотні розпечених голок, бо моє магічне ядро понівечене вигнанням. Але мені байдуже. Якщо вони зроблять хоча б крок до дверей - я випалю їм очі раніше, ніж вони встигнуть оголити мечі.

Командир загону, чоловік у важких обладунках, прикрашених гравіюванням у вигляді сплетених змій, повільно злазить із коня. Кожен його крок відгукується металевим брязкотом, який у тиші завмерлого села звучить як вирок. Він знімає шолом, і я впізнаю його.

Капітан Варг! Людина, яка особисто перевіряла кайдани на моїх зап’ястях п’ять років тому!

Він робить крок до мене. Я не відступаю.

- Ще один крок, Варг, і твої кишки закиплять прямо в цьому блискучому панцирі, - мій голос низький, хрипкий від пилу й люті. Я не блефую. Я готова померти прямо зараз, забравши їх усіх із собою в пекло.

Варг зупиняється. Його обличчя, перерізане старим шрамом, здригається. Він дивиться на мене, на мої брудні руки, на посічене волосся і селянський одяг, - але в його очах я бачу не зневагу.

Тільки відчай.

- Леді Вальє... - починає він, і його голос здригається.

- Не називай мене так! - випльовую я йому в обличчя. - Ви самі стерли це ім’я! Ви розірвали мій шлюб, викинули мене в сніги! Для вас я мертва. Тож повертайтеся до свого господаря і скажіть, що знайшли тут лише порожнечу.

Він не ворушиться. Гвардійці за його спиною залишаються на конях, але я бачу, як вони стискають руків'я мечів. Магія холоду навколо них стає дедалі густішою, витісняючи залишки літнього вечора.

- Ми шукали вас три місяці, - тихо каже Варг. - По всьому кордону. Від Гірських піків до Сніжної пустки.

- Сподіваюся, ви втратили багато людей у цих пошуках, - посміхаюся я, відчуваючи, як вогонь у жилах стає нестерпним. Світ перед очима починає червоніти.

- Він помирає, - раптом каже він.

Ці два слова б'ють мене сильніше за будь-яке бойове закляття. Я зацвмираю. Вогонь у пальцях на мить згасає, залишаючи лише іскристу гіркоту.

- Що? - перепитую я, боячись власного голосу.

- Генерал-імператор Лейгон, - Варг робить ще один крок, і цього разу я не погрожую йому. Мої коліна стають ватними. - Він поранений прокляттям Темного Льоду. Те саме прокляття, яке колись намагався вивчити ваш батько. Воно виїдає його зсередини. Маги Імперії безсилі. Вони лише розводять руками й чекають, поки він перетвориться на крижану брилу.

Відчуваю, як у грудях щось надломлюється, тільки це не жалість. Ні, це не жалість до людини, яка знищила моє життя. А гнів, змішаний із диким, первісним торжеством!

- То нехай помирає, - кажу я, і мої губи здригаються в жорстокій посмішці. - Нехай він відчує хоча б соту частину того холоду, в який він кинув мене з немовлям на руках! Чому ви прийшли до мене? Хочете, щоб я посміялася над його трупом? Чи щоб я плюнула на його застигле обличчя?

Варг раптом робить те, чого я ніколи не очікувала від офіцера «чорних плащів». Він повільно опускається на одне коліно. Його залізні наплічники зіштовхуються з брудом мого подвір'я. За ним, один за одним, зіскакують з коней решта гвардійців і теж схиляють голови.

Це видовище здалося б сюрреалістичним будь-кому іншому. Еліта Імперії схиляється перед жінкою, яка пахне болотом і дешевими травами.

- Тільки ваш дар, - шепоче Варг, дивлячись у землю. - Тільки кров Вальє здатна приборкати цей лід. Якщо він помре - Імперія потоне в міжусобицях. Північ знову повстане. Ваші землі, ці люди, ваше село - все згорить у вогні нової війни.

- Мені байдуже на Імперію, - відрізаю я. - І мені байдуже на нього.

- Можливо, - Варг підводить голову, і в його погляді я бачу щось таке, від чого в мене затерпає потилиця. - Але він помирає не один. Прокляття зв'язало його з магічним колом столиці. Якщо серце Дракона зупиниться - магічний викид знищить кожного, в кому тече хоча б крапля його крові. Кожного, хто пов'язаний з ним узами життя.