Один й одна у полі воїн

Свобода

Балтазару знадобився деякий час, щоб адаптуватися, як він казав «до умов сучасності».

- Розумієш, коли ти працюєш в певній епосі, то маєш повністю в ній розчинитися. Це як вжитися в образ. Ми ж по суті своїй артисти. І режисери, до речі теж,- засміявся він. Ми виставляємо декорації, тобто, формуємо історичні події. Знаходимо людей, яких у вас прийнято називати «лідерами націй», чи «лідерами рухів». Саме вони мають вершити епохальні зміни. Думаєш, всі великі винаходи людство зробило під прямим керівництвом кого?

- Не знаю,- знизав плечима Влад.

Слухаючи Балтазара хлопець ловив себе на дивному відчутті: йому здавалося, що той його гіпнотизує. Вводить у транс. Навіть якщо він не був згоден із сказаним, заперечити не міг. Здавалося, ніби хтось зв’язує Владу язик, забирає волю.

- Всі великі винаходи людство зробило під керівництвом демонів! Правда, це ви нас так називаєте. Не дуже люблю це слово. Воно втратило первозданне значення. У давній Греції - дуже люблю еллінів, існувало слово «даймон», що в перекладі означає «божество». Це про нас! А нині при слові «демон» пики кривлять, мов середа на п’ятницю! Тому я надаю перевагу слову «дух». Зрозумів?

Влад слухняно кивнув головою. Йому, правду сказати, було абсолютно все рівно, демон Балтазар чи дух. Головне, він став йому другом і обіцяв виконати найзаповітніші бажання! Казка, та й годі!

До «умов сучасності» Балтазар адаптувався напрочуд швидко. Найперше його цікавили новітні засоби зв’язку. За лічені хвилини він освоївся з телефоном, комп’ютером, Інтернетом, а соцмережі викликали в нього просто дикий захват.

- Оце так штука! - реготав він,- керуй мільйонними натовпами підписників у віддаленому режимі. Респект та уважуха тому, хто це придумав! Треба вияснити, хто з наших за цим стояв! Потисну руку!

Влад дивувався здібностям та силі Балтазара. Він запам’ятовував гігабайти інформації за хвилини, за лічені миті переміщався з однієї точки в іншу. Ніби матеріалізувався нізвідки. І це чи не найбільше дивувало хлопця.

- Простір і час - не прямі лінії, а ввігнуті, тісно пов’язані між собою - пояснив Балтазар, - зупиняючись в одній точці цих вігнутих, можна легко й швидко перейти в іншу. Правда, для цього потрібно, скажімо так, «розчинитися» в часі й просторі, а потім зібрати себе в іншій точці часу і простору. Тобі не варто боятися, що мене можуть запримітити зайві очі. Я завжди можу щезнути за мить. Зрозуміло?

- Зрозуміло. Фільм колись про такі штуки дивився. А це не боляче - розбирати й збирати себе? - запитав він.

- Не так вже й боляче,- засміявся Балтазар,- ви, люди, не розумієте простої речі: тіло  - не настільки щільна  субстанція, як здається. Перш за все  це енергія. Енергії підвладно все. Утямив?

- Здається ,- невпевнено відповів Влад.

Одного він не міг зрозуміти: чому Балтазару, при його могутності, знадобилося «благословення» Влада, аби прийти в цей, як він казав, кращий із світів? Він може «розчинитися» в повітрі, як цукор  у воді, а потім «зібратися» по молекулам, атомам і клітинам, при цьому не загубивши ні однієї «деталі»! На хріна йому дозвіл нікому не відомого лузера на ім’я Влад? Щось тут не так.

Врешті, Влад, не витримав і задав Балтазару це запитання. Він побачив, як обличчя того спохмурніло. Видно, питання було не з приємних. Балтазар довго підбирав слова, щоби дати відповідь. Вже одне це було дивним, зазвичай, він сипав ними, мов горохом об долівку.

- Як тобі сказати… - непевно почав він,- у кожного з людей і загалом у Землі, як небесного тіла, але разом з тим живого організму,  є досить міцна система захисту.

- Захисту від чого? - здивувався Влад.

Але Балтазар, ніби не чуючи, продовжив далі:

- Ні оминути, ні обдурити цю систему не можна. Розумна, зараза! Не стану вдаватися в технічні деталі, але робили систему на совість і не тутешні майстри.

- Ваші? - запитав Влад.

- Нууу…не зовсім, але близько до того,- пробурмотів Балтазар,- але є деякі особливі люди, котрі, скажімо так, мають ключі від цієї системи.

- Тобто? Що за люди? Президенти? Вчені? Прем’єр-міністри?

- Можливо, але не обов’язково,- знизав плечима Балтазар,- це можуть бути, як пишуть у ваших ЗМІ, «пересічні громадяни». Тут не важливий статус та статки.

- Що ж важливо?

- Душа.

- Що? - пирхнув Влад.

- Душа,- дуже серйозно відповів Балтазар, - і те, на що вона готова й здатна.

Влад задумався. Що мав на увазі Балтазар?

«Він назвав мене  провідником, - подумав Влад,- значить, я і є та сама особлива людина, котра має ключ від системи? І цей ключ - моя душа? Нісенітниця якась! На що я здатний? Хіба лиш на те, щоб в своїй уяві посадити всіх, кого ненавиджу до кліток. Навіть пики нікому не набив ні разу за все життя».

Балтазар раптом подивився на Влада своїми неймовірними очиськами і широко посміхнувся. Хлопець зрозумів, що той прочитав його думки.

- А можна не залазити мені в голову,- скривився він,- почуваюся так, ніби голий серед вулиці бігаю.

- Боюся, що ні. Кожна думка - це електромагнітна хвиля. Вона має свою частоту та спектр. Ми вміємо їх бачити та «зчитувати». Так що, братан,  сорян: або зовсім не думай, або блокуйся нейтральними картинками. Відразу попереджаю: довго тримати таке блокування не вийде. Тому змирися, - зареготався демон

- А твоя душа  має такі безодні, про які ти навіть не здогадуєшся.

- Таких душ, як в мене - вагон і маленький возик,- буркнув Влад, - в кого пальцем не тикни, в того й душа.

-  Твоя особлива. Як Маріанська западина. Потужна, глибока і темна.

Це було сказано з такою повагою, що Влад аж зашарівся. Ніколи про нього не казали, що він «потужний, глибокий та темний».

Раптом Влад відчув, що цей дивний чоловік, що на його очах перетворився на юнака зі старими очима, став для нього дуже рідним. Хлопець не розумів, як таке могла трапитися. Зазвичай, він дуже складно сходився з людьми й не близько до себе нікого не підпускав. Хоча… Певно ж Балтазар не людина. Він - могутній демон. Й поряд з ним Влад також почувався могутнім. Це було просто дивовижне відчуття.