Провідники

Колекція

«Я їх ненавиджу,- думав Влад, з-під лоба оглядаючи однокласників,- усіх. Посадив би в клітки, як тварин, і милувався, як вони дряпають нігтями прути, благаючи про волю».

У Влада - худого, довгоносого, з гладко зачесаним волоссям 15-ти річного хлопця, була причина ненавидіти однокласників. В усякому, разі він так щиро вважав. Вони його не приймали й не сприймали. Втім, за рік це  була третя елітна школа куди його не без зусиль увіпхнув батько. І ні в одній він не зміг прижитися. З учителями проблем не спостерігалося. Влад був здібним хлопцем і володів незвичним даром - фотографічною пам’яттю. Йому варто було лише раз полистати сторінки підручника, щоб засвоїти урок. Спокійний та врівноважений, точніше, тихий та непомітний, з усіх боків благополучний, він був просто скарбом для педагогів. Але однокласники його не любили.

«Що я вам  зробив?» - у розпачі думав Влад, відчуваючи, як у шию летять скручені паперові кульки. Одна з них потрапила за комір сорочки й противно й боляче  муляла на спині, там де у Влада «красувалася» велетенська родима пляма брунатного кольору. Формою і розміром вона нагадувала долоню, яку з силою втиснули прямо в плоть. Саме через цю пляму Влад не відвідував разом з усіма басейн - соромився. В цій елітній школі велике значення надавали фізичному розвитку учнів, тому заняття з плавання були щоденними.

Влад із заздрістю спостерігав, як однокласники весело борюкаються у воді. А його вважали хворими. Христина, найпопулярніша дівчина в класі, так і сказала, тицяючи в нього пальцем і викривлюючи невідомо де почуту німецьку фразу:

- Іх бін больной!

- Сама ти больной! - скривився Влад, слухаючи, як однокласники дружно сміються. Точніше, насміхаються, гикають, як гієни. Влад тут же вніс Христину, не дивлячись на те, що подобалася йому, в список перших, кого посадив би в клітку.

- Больной, дурной, ботан!- заржав, виглядаючи з-за спини високої, мов модель Христини, атлет Костя. Він, хизуючись, грав міцними м’язами, поглядаючи то на дівчину, то на Влада.

Христина, як годиться  красуні, на Костю навіть не глянула, хоча «спектакль» із м’язами і цькуванням Влада був показаний лише для неї. Владу дуже хотілося натовкти пику цьому довбаному тупому атлету. Та він не вмів товкти пики. Замість цього матуся примушувала вчитися грати на скрипці. Кожного разу, коли Влад хотів кинути бісів інструмент, мама боляче щипала його за щоку наманікюреними пальцями  казала:

- Викреслю із заповіту!

Це означало, що можна забути про кишенькові гроші, нові кросівки, телефон і комп’ютер. Навіщо матері здалася та скрипка, хлопець не розумів, хоча здогадувався: таким чином вона хоче реалізувати власну мрію. Мовляв, жила-була хороша дівчинка, хотіла стати знаменитою музикою, але щоб прожити, довелося відкрити точки на ринку. То ж нехай хоч дитя має те, чого в мене не було. А дитяті до дупи та скрипка! Але ж це в розрахунок не береться. Крім цього, Влад з превеликим задоволенням відвідував би звичайну школу. У кожному з цих трьох елітних навчальних «хлівів» він виявлявся найбіднішим. Хоча, за звичними мірками, їх родина була заможною. Але, як кажуть, все пізнається в порівнянні. Тож у власній школі він вважався злидарем. Можливо, й через це також отримував порцію зневаги. Батькам він навіть не заїкався про переведення в звичайну школу - прибили б. Для них факт навчання сина в елітному закладі значив підняття до небес статусу з лише нещодавно розбагатілих «базарних» торгівці до респектабельних підприємців. Вони вважали, що таким чином забезпечують Владу безхмарне майбутнє. Але він так не вважав! Та кого то хвилювало? Не маючи ні змоги, ні сили духу відстоювати своє, Влад все більше занурювався в себе. Зовні спокійний, в душі мав такий вир пристрастей, і не завжди позитивних, що легко міг би випалити вщент гектар лісу. Тож і батьків Влад заніс до категорії тих, кого варто посадити до клітки. А ще тренера з плавання, котрий не дозволяв йому пересиджувати уроки «басейна» в роздягальні, а змушував дивитися, як займаються однокласники. Чого він хотів цього досягти? Змусити полюбити плавання? Він би його любив, якби не клята родимка на спині! Виходило, що до списку кандидатів «у клітку» входили майже всі, хто його оточував.

Влад за характером не був таким вже злим. Просто ображеним на весь світ. Та образа - гарний грунт для злості.

Єдину розраду хлопець знаходив у колекції монстрів, яку збирав ось уже третій рік. Він міг годинами дивитися на завмерлі в прозорих скляних кулях фігурки  Дракули, Халка, Маліфесенти, Годзіли, зомбі різних мастей, Немезіс, Рукоока. Уявляв, як стоїть на чолі цієї безжальної армії й заганяє всіх до кліток!

Влад обов’язково брав якусь з куль до школи. Йому подобалося гладити гладку скляну поверхню - це заспокоювало. Сьогодні з ним був Дракула, тезка, одна з найулюбленіших фігурок.

Хлопець заглянув до рюкзака, де знаходилась куля. Раптом вона сяйнула сліпучим блакитним світло, а очі Дракули хижо зачервоніли. Та через мить все згасло. Здалося, подумав Влад, переводячи подих . Він чомусь злякався.

Знахідка Сашка

Сашка прозивали «Старим».

- Не через те, що погано виглядаю, а тому, що багато знаю! - любив жартувати він.

Насправді, Сашко дійсно виглядав старшим за свої 15 законних років. Був високим, міцним, з коротко постриженим світлим чубом, блакитними очима і завжди щільно стуленими вустами.

Він проживав, кажучи протокольно, у неблагополучній сім’ї. Батько сильно пив, а мама, аби забезпечити його та двох менших братиків, вже три роки як гайнула до Фінляндії, доглядати за похилого віку туземцем. Вона була кваліфікованою медсестрою. Гроші висилала регулярно, але додому не дуже квапилася. Мабуть, у прохолодній Фінляндії жилося непогано. Сашко підозрював, що мама просто  зустріла  підходящого фіна. Можливо, через це батько пити почав.

Гроші від «родителя» доводилося ховати, бо пропивав до копійки, як знаходив. А малі росли, мов на дріжджах - мало не щосезону нову вдяганку-взуванку купувати доводилося. Та й попоїсти вони були майстри. Сашко намагався з батьком говорити, наставляти, так би мовити, на шлях праведний. Та у відповідь чув щось на кшталт: