Не сподівайся!

Наступного дня, у Мілани як раз був вихідний на роботі, тому могла вільно розпоряджатися часом. Артем повністю оплачував таксі, що було доречним. Відстань від власної квартири до будівлі, де жив клієнт, дівчина не зуміла б подолати пішки. Навіть при чудовій формі та енергійності.

Коли приїхала до будівлі, Артема не виявилося вдома. Чоловік вже чкурнув до Чернігова. Прагнув побачитися з коханою та позбутися сина, який дратував й розчаровував.

Гостю зустріла Галина, яка вже все знала про візитерку-професіоналку. Не дивлячись на ласкавий вигляд домашньої робітниці, дівчина помітила напруження в її очах. Добра жіночка не вірила у тебе, що любого «кабанчика» можна змусити схуднути. До того ж їй не подобався даний замір.

- Надивляться усяких модних програм, потім доводять себе до анорексії, - невдоволено промовила вона, оглядаючи струнку дівочу постать, - от у мій час, чоловіки на кістки не кидалися й правильно робили.

Дівчина не стала сперечатися з господинею. Ввічливо відмовилася від кави з тістечками та спитала коли до кухні прийде Паша.

- Поняття не маю, - відказала Галина, - він, певне, ще спить. Та й то не факт, що прийде сюди. Солодощі та улюблений фаст-фуд завжди набирає з вечора. Якщо не з’їсть за ніч, то не потрібно навіть виходити з кімнати.

- Ви знаєте навіщо я тут? - спитала Мілана, - Артем Семенович повідомив, що я маю право чинити так, як вважатиму за потрібне?

Галина кивнула, усім своїм виглядом показуючи, наскільки їй не подобається ідея, пов’язана зі схудненням хлопця. Краще б вона пиріжечків наготувала, якими б улюбленець поласував. Ще й нову подружку пригостив.

Мілані не потрібна була згода чи схвальна думка домашньої робітниці. У жінки своя робота, у фітнес-тренера своя.

Дівчина встала та пішла до кімнати хлопця. Тихо зайшовши до приміщення, побачила, що той лежить на ліжку, накрившись ковдрою з головою. Спав, але скоріше за все, прикидався. Певне чекав, що Мілана прийшовши до кімнати, почне штурхати та змушувати устати.

Дівчина тихенько узяла коробку з пончиками та пішла геть. Повернулася до кухні та сховала пончики якнайдалі. Потім сіла за стіл, дістала телефон та почала читати коментарі, що лишили відвідувачі блогу, який дівчина вела.

Чекати довелося недовго. Через десять хвилин, почулося шльопання капців та до кухні увійшов розгніваний хлопець, який дізнався, що сталося викрадення коробки з пончиками.

- Де мої пончики? - гнівно спитав він, пропалюючи біляву красуню гнівним поглядом.

- Доброго ранку, - привіталася дівчина, - я приготувала тобі сніданок.

Вона кивнула на глибоку тарілку з вершковою кашею та нарізаними фруктами. Поряд стояла чашка зі свіжозвареною кавою.

Паша гнівно блиснув очима. Чоловік явно хотів щось сказати, але Мілана перебила:

- Це все, що є на сніданок, - сказала дівчина, - пончики твої я сховала, щоб викинути потім до смітника. Фаст-фуд, що в кімнаті, Галина вже прибрала за моїм наказом. Холодильник пустий, можеш перевірити. Ну то що? Будеш снідати чи трошки посидиш голодним? Тобі не завадить, буду щирою.

Молодий чоловік кілька митей дивився на дівчину, але вже без гніву. Приреченість виникла на пухкому обличчі. Після чого, сів та приступив до сніданку, який Мілана приготувала нашвидкуруч. Активна красуня звикла до того, щоб готувати корисні та смачні страви не витрачаючи багато інгредієнтів та часу.

Хвилин десять, доки чоловік снідав, Мілана тихо сиділа та очікувала. Видивляюсь щось у телефоні, боковим зором спостерігала за хлопцем. З радістю помітила, що у того на повненькій пиці написано задоволення від того, що він куштував.

- Смачно? - спитала дівчина подаючи Паші серветку.

Той кивнув ретельно утираючись. Потім, спершись на руку, подивився у блакитні очі співрозмовниці.
- Їсти можна, - погодився він, - але вправи я не робитиму. Узагалі, затрималася ти тут…

- Що ти зараз плануєш? - спитала Мілана.

- Хочу подивитися чергову серію нового сезону «За межами сусідської вулиці». Потім пограти в онлайн-гру…

- У тебе є робота? Навчаєшся? Хобі? - спитала дівчина, забираючи  брудні тарілки, щоб віднести до раковини.

- Та як сказати… немає. Батько каже, що я телепень та не зумію працювати на нього. Боїться, що напартачу. На фірмі величезна відповідальність, одна помилка й кілька десятків тисяч доларів у трубу вилетять. Куди ж мені за таке братися. Навчання? Мені нічого не цікаво. Знаєш, вічний страх дітей, мовляв не знаю ким буду, коли виросту.

- Ти вже не дитина, - зауважила Мілана, - дівчина є?

Юнак похмуро подивився на неї:

- Знущаєшся чи що? Яка дівка погодиться зустрічатися з таким товстуном? Кохання тільки для вродливих.

Мілана вийшла на середину кухні та стала перед хлопцем, щоб бачив її наче на долоні.

- Як вважаєш, я вродлива? - напряму спитала білявка.

Паша застигнув з надкушеним яблуком у руках. Питання вразило своєю прямотою й чоловік трохи не вдавився.

- Так… мабуть… ти дуже вродлива, - нарешті промовив він та почервонів.