35. Музикант

Сіла зверху? Це сон, чи що?! Аромат її парфумів вдарив у ніздрі, а тепло тіла лише розбурхувало уяву. В будинку Орі зазвичай носила легкі сукні та й сьогодні не виключення. Ніжна тканина світлих тонів, що огортала її тіло. А в такій позі лише більше підкреслювала жіночі принади. Тримайте мене семеро! Що робити?! Вона знущається?!

- Арет...- пошепки видихає ім'я.

Її тонкі пальці обережно ковзнули по обличчю вимальовуючи плавні лінії... Як то робить музикант зі своїм інструментом, так і я корився кожному доторку. Мрійливо заплющую очі та вдихаю на повні груди жіночий запах. Руки самі знайшли дорогу до її талії, хоч і намагаюся це контролювали.

Важко. Здається стисну трішки сильніше і зламаю, як то буває з дитячою іграшкою. Терпи, Арете! Терпи! 

- Ріано, - благаючи промовляю.

Однак вона і не звернула уваги. Її уста впевнено торкнулися моїх, а я не зміг повірити у реальність. Це неможливо! Просто неможливо... Наші язики пристрасно спліталися, хоча мені все ще здавалося усе сном. Надто добре, щоб бути правдою. 

- Ха-ха! - легкий смішок. - Що з твоїм обличчям, Арете? 

- Шок. - не то ствердження, не то питання. 

- Якби знала як діятиме на тебе цілунок, то зробила б це раніше. 

- Не цілунок, - одразу заперечив, - а ти, - щиро зізнався.

Може інстинкт, або ж на радощах, я перекинув Оріану вниз, притиснувши до дивану. Тіло палало, збудження пронеслося по всіх клітинах. Якщо вона зараз передумає, то не впевнений що вже зможу зупинитися... На щастя ми були на одній хвилі й Орі віддавалася процесу з не меншим запалом. Ми цілувалися немов звірі, зголоднівши одне за одним. Одяг швидко розлетівся по кімнаті, й мої цілунки спускалися все нижче і нижче... До найгарячішого місця. Її здивоване та засоромлене водночас обличчя добряче стимулювало. Ще відданіше віддаюся справі, спостерігаючи за кожною жіночою емоцією. Довести до кульмінації, чи почекати? Питання не раз виникало у голові. Як ювелір плекає свою прикрасу, так і я старанно працював над її задоволенням. А коли стогони втратили цнотливість й стали неприхованими, можна йти далі...

- Навіщо? - все ще сором'язливо ховає руками обличчя. - Я ж і так була готова...

- Чш-шш, - перебиваю черговим цілунком. - Бажання принести задоволення своїй партнерці, не має бути для тебе чимось вартим сорому.

Довелося скинути обороти, адже подібна реакція на ласки говорила лише про те, що у неї мало досвіду, або ж він не надто приємний. Варто бути ніжнішим. Повільно. Крок за кроком. Рух за рухом, поки тобі не стане комфортно зі мною...

Задоволення зростає, все важче залишатися ніжним. Божеволію! Я просто тварина! Хочу якомога сильніше стиснути тебе в обіймах, так аби не змогла рухатися! Вкусити за шию, щоб на білій шкірі з'явилися червоні плями. Впитися пальцями у твої стегна насаджуючи на себе! Відчувати як ти млієш піді мною і просиш ще! Але треба стримуватися! Не хочу, щоб вважала мене відбитим на всю голову збоченцем...

- Від тебе пахне цигарками.

- Не приємно?

- Не звично.

- Кинути?

- Мені б цього хотілося.

Усміхаюся. Її прохання ж означає, що це не одноразова акція, чи не так? У людей зазвичай панує моногамія, а от пожирачі живуть набагато довше, ще й більшість часу позбавлені емоцій, тому часта зміна партнерів вітається. Однак мені не хочеться, щоб все закінчилося на одному разі... Може проблема зовсім не в Оріані, це просто я бракований пожирач?

- Відпочила? - питаю, адже Рі намагається сісти.

- А? Тобто? Це ще не кінець? - ця здивована мордочка надто мила!

Цілую її носик та обидві щоки. Серце наповнюється відчуттям тепла та спокою. Як незвично.

- Як це може бути кінець, якщо переді мною настільки приваблива жінка?

Беру її на руки та несу до спальні. Оріана все ще соромиться, однак виглядає набагато впевненішою. Я радий, що їй сподобалося бути зі мною. Продовження не змусило себе чекати. Грайливо розводжу стрункі ніжки з'єднуючи наші тіла в одне ціле. Її скуйовджене волосся розсипається по подушці, а червоні губи, що розпливаються в усмішці, лише більше манять до себе. Грішно сексуальна...

Пустощі тривали допоки врешті не втамував свою хіть. Втомлені, захекані, сплетені тілами, ми так і заснули в обіймах одне одного... Здається тепер розумію що означає слово "щастя".

Оріана Чорногірська

Я прокинулася коли на дворі вечоріло, мабуть. Все ще не можу звикнути до тутешнього освітлення. Арет мирно сопів поруч у своїй істинній формі. Рідкісне явище. Якщо подумати, то взагалі вперше бачу як він спить у подобі пожирача. Ми доволі довго кохалися, невже це його настільки втомило? Пригадуючи мій попередній досвід, (а там нема чого пригадувати) то сьогодні це було щось неймовірне. Жодного дискомфорту, чи болю. Одне задоволення! Треба було не затягувати й спробувати зайнятися з ним коханням раніше. Але куди там! Враження після першого разу з Адамантом заважали. А я ідіотка думала це в мені проблема! Не придатна для подібних пестощів. Чорт! Згадуючи себе в минулому ще більше злюся. Ну як можна бути такою дурепою?! Що взагалі знайшла у тому виродку? В тім чого себе корити. Минуле не змінити, тож нехай воно залишається позаду.

- Орі! - різко схопив за руку, - Ти куди?

- Зголодніла, зараз принесу чогось смачненького. Ти чогось хочеш?

- М-м, - сонно протягує. - Солоденького. Наприклад, поцілунок? - от хитрун!

      *****************************************************************************************************************

Кілька наступних днів пролетіло з неймовірною швидкістю. Ми упивалися одне одним у ліжку, гуляли красивими краєвидами, їли смачну їжу. Як то кажуть, у найкращих традиціях любовних романів. Єдине що здавалося дивним, я не зустрічалася з іншими пожирачами. Чи то так Арет обирав відлюдкуваті місця, чи то пожирачі живуть далеко один від одного. Для мене це було не принципіально, тому й не питала. Цими днями я просто насолоджувалася кожною хвилиною. Ще ніколи не почувалася настільки "живою"! Хоч якийсь позитив від дій колишнього. Між іншим, треба навідатися до сестер відьом.

- Про що задумалася? - лагідно усміхається. Все не можу звикнути до такого Арета. Він, звісно, ніколи не був для мене кимось страшним, але ж і не такою бусинкою! Просто ходячий, об'їдений, травневий кіт!

- Подумала, чи не прогулятися нам у моєму світі?

- Ми можемо повернутися туди, наче нічого не трапилося. Підкорегую спогади кільком людям і ти продовжиш жити як Оріана Чорногірська, якщо хочеш.

- А ти? Що робитимеш ти?

- Мені не принципіально де перебувати. В тім я не поглинув достатньо душ, років через п'ять все одно доведеться повертатися у світ людей.

- Тоді що скажеш, щодо життя Арета Чорногірського?

- Ще не отримував пропозицію від жінки, - зареготав. - Це ти спонукаєш мене одразу до шлюбу?

- А нема чого бути гулящим вітром, - у жартівливій манері відповідаю. - А якщо серйозно, ні до чого тебе не спонукаю. Подумала так буде найзручніше. Але ні, то ні.

- Чомусь мене хвилює те, що ти з такою легкістю відмахнулася від своєї ж пропозиції. Я ж навіть нічого не відповів.

- Але ти засумнівався, - відверто кажу. - Я знаю який спосіб життя ведуть пожирачі. Ви не прив'язуєтеся до одної партнерки, як заведено у людей. Не хвилюйся, все розумію. І не думала затягувати наші стосунки на довго.

Після моїх слів його наче струмом вдарило. Аж в обличчі перекосило. Не очікувала подібної реакції, тому різко змовкла.

- Ти дійсно мала на увазі те, що сказала?..