34. Ерехшам і ерехнам

Арет Драган

Вона дивилася своїм спокійним, чистим поглядом, наче усі проблеми – дрібничка. Я ж місця собі не знаходив! Події насипалися одна на одну. З одногу боку - вперше відчував вдячність, тому що Оріана не створювала нових бід. А з іншого… Трохи дивно. Фактично вона загинула. Точніше – Адамант вбив Ріану своїми необачними діями. Якби я хоч на мить завагався, то очі вона б вже не розплющила!
Ні-ні. Хитаю головою, аби викинути страшні думки.
- Розкажи, як саме маю поводитися на людях, аби виглядати нормальною? – з цікавістю питає.
Я не зміг відповісти… Зачаровано вдивлявся у її обличчя не промовивши ні слова. Якась незрозуміла зміна в поведінці... Ледь помітне поколювання на кінчиках пальців та хтиве бажання торкнутися… Стоп!
- Що з тобою? - наївно наближається. – В тебе такий вигляд, наче сталася трагедія.
- Все добре, - тікаю від відповіді. - Пробач, мушу бігти. Пізніше поговоримо. – хочу йти, однак Ріана перегороджує шлях.

- Так я тебе і відпустила, - зі сарказмом протягнула. - Знову будеш уникати мене кілька днів? Чи вже зникнеш на більше часу? Слухай, Арете, - хоч я і не відчував її емоції та з тону голосу було зрозуміло, як вона злиться, - може досить грати в цю дитячу гру, де правила знаєш лише ти?! Закинув мене в якусь вежу, де все незнайоме! Цілими днями вештаєшся хтозна-де?! Ще й відхрещуєшся словами – «усе добре»! В тебе совість є? В тім де там совість у пожирача?! Якщо я тобі настільки неприємна, то навіщо рятував? Витягнув би душу, як зазвичай ви це робите та й кінець. Навіщо стільки труднощів?

Пробивало струмом від кожного слова. Своєрідний натиск з її боку мені не на користь… Невидимий потяг все міцнішав, і нехай сама Ріана цього не помічає, однак…

- Я роблю це для тебе, - тихо промовляю.
- Що саме?! – невдоволено кліпає.
- Уникаю! – вирвалося.
- Навіщо?! Арете, благаю, тільки не патякай загадками!
- Щоб не нашкодити тобі! Хіба не очевидно?!
- Максимально ні!
- Ріано, боюся… - стоп! Гальмуй друже. Я цього їй не скажу…

Не скажу, що дивлюся на неї, як на жінку. Що мене манить запах її парфумів, збуджує лише один короткий погляд на губи! Що усвідомлюю всю дивакуватість ситуації, в тім нічого зі собою не можу вдіяти! Подумки заходжу набагато далі, ніж цнотливі цілунки. Хіть переповнює і, здається, божеволію. Я ж не з таких! Не кидаюся кожній під спідницю. Не беру проти волі. Але… Але боюсь уявити - що станеться, якщо ти мені відмовиш. Це ж фіаско! Я довбаний збоченець! І як тобі в цьому зізнатися?! Ні-ні! Не зізнаюся. Нізащо!

- …Боюся, - продовжую після тривалої паузи добирати слова, - тобі став неприємним. Пожирачі можуть відчувати відразу до собі подібних.
- Я не відчуваю жодного дискомфорту поруч з тобою. – Оріано, ти надто наївна! Вона торкнулася моєї долоні та сплела наші пальці. – Бачиш? – Що бачиш?! Як мені ніяково від того, що між штанами твердіє, бо ти взяла мене за руку?!
- Ріано, чесно, маю невідкладну справу зараз. Зустріньмося через годинку в бібліотеці, я навчу тебе грамоти пожирачів.

Сподіваюся мої слізні очі матимуть якийсь ефект.
- Домовилися. – О так! – Тоді чекатиму на тебе.
Оріана відпустила мене та продовжила свою прогулянку. Ура! Я врятований! Швиденько крокую до кабінету, поки вона не передумала. Фух! Лише за зачиненими дверима моя напруга нарешті спала.

Навіть не підозрював, що буде так складно. У світі людей почувався значно краще. О! А це ідея. Чому б не повернутися у світ людей?! Пройшло не так багато часу, підчищу пам’ять Адаманту й тим хто міг побачити раптове зникнення Оріани й все. На щастя крихти її відьомської душі не погано зарядили магією. Має вистачити для відкриття воріт. Там мене вабитимуть інші душі, отже Ріана у безпеці. Прекрасно! Так і зроблю!

Вималювавши якийсь план дій почувався значно краще. Мені не хотілося занурюватися у свій внутрішній світ та розколупувати причини й взаємозв’язки власних дій та емоцій. Просто дістав цигарку зі шухляди й запалив. Запах диму повільно поширився на всю кімнату, створивши своєрідну завісу...

Я бездумно вдивлявся у пейзажну картину, що висіла на стіні, розслаблено відкинувшись на спинку крісла. І навіть друга цигарка не допомогла повністю позбутися зайвих думок. Це ж ненормально? Я про свій стан в цілому. Бігаю, ховаюся, лиш би уникнути Оріани. Цирк!!! От, чорт! Намагався ж не думати про неї! Якесь прокляття, чи що?!

Ай! До біса ту годину! І так не відмахнуся від зустрічі. Ніж біситися тут, краще піду одразу до бібліотеки. Візьму бика за роги, як то кажуть. Хех! Я схожий на шизофреника, мабуть.

Допалюю цигарку та застібаю сорочку. Короткий погляд на себе у дзеркало. Наче нічого, якщо не брати до уваги мої налиті кров'ю очі. В тім сумніваюся що Оріана помітить бодай щось, адже її очі зовсім не змінилися. Чорт! Чергова загадка пов'язана з нею. 

- Мій пане. – схилив голову слуга на котрого натрапив у коридорі.
- Ти не бачив Оріану? – Чоловік інстинктивно здригнувся.
- П-пані в бібліотеці.

Дивна реакція, в тім не мені судити. Отож, Оріана чекає мене... Даний факт покращив мій паршивий настрій. Як останній неадекват шкірюся сам до себе. Жалюгідне видовище. Прибийте мене!
- Арет? – її мелодійний голос. – Щось швидко.
- Закінчив справи раніше ніж планувалося.
- Я рада.

Ріана вже гортала якусь книгу, розслаблено сидівши на диванчику. Її тендітна фігура чудово вписувалася в розкішний інтер'єр довкола. Бібліотеку, разом зі столовою, створював під людські мотиви якраз того світу, де жила Орі. Я сів навпроти й вирішив не відтягувати. Дитячої літератури в моїй колекції немає, тому користуватися доведеться чорнилом та аркушами. Вивів по великій та маленькій літері всього алфавіту, після чого простягнув жінці.

- Схоже, ти вже дещо знаєш? - логічний висновок, адже жінка вже вдивлялася у книги.
- Нудно просто сидіти, звісно я намагалася вчитися.


Пояснення з мого боку не зайняли багато часу. Вкотре відмітив – Оріана володіє чудовою пам'яттю. Всього кілька разів повторив букви й звуки, і цього вистачило, щоб вона вивчила. Через годину нашого заняття вона спокійно могла читати складні тексти, хоч і без розуміння.