30.2

                                                             ************************************************

Широка долоня Арета накрила мою, акуратно переплітаючи пальці. Наче дрібниця. Звичайний жест, однак тепло від його руки приємно зігрівало. Мене відпустили негативні емоції й натомість прийшов спокій. Я мовчки слідувала за пожирачем без тіні страху. Вперше натрапила на думку, що його варто було б боятися. Все ж саме він обірве моє життя. Натомість я покладаюся на вбивцю, довіряю йому та відчуваю душевний спокій. Це схоже на якийсь психологічний синдром. Ха-ха! Короткий смішок зірвався з уст.

- Що сталося? - звернув увагу чоловік.

- Нічого. - оглянулася, щоб зібрати купку зацікавлених поглядів від аристократів. - Просто подумала який ти гарний.

Арет на секунду зупинився, здавалося, той аж здригнувся. Якщо чесно, то сумніваюся, щоб мій комплімент може змусити його зніяковіти, проте все виглядало саме так. Пожирач продовжив крокувати не відпускаючи моєї руки. За кілька хвилин блукань ми вийшли з танцювального залу та потрапили у задню частину саду, де рідко можна когось зустріти. Холодний вітерець трохи дратував шкіру, але вечірній краєвид захоплював більше. Небокрай застеляла чорна пелена й де-не-де виглядали зорі. Жодної хмаринки та безкрайнє небо... В таку хвилину у митців приходить натхнення. Якби я була обдарована талантом то б безсумнівно сіла писати пейзаж, настільки він дивовижний.

- Коли саме? - обірвав мрійливу атмосферу.

- А? - кидаю погляд на пожирача.

- Коли саме гарний? Зараз, у формі тварини, чи...- той не наважився продовжити. Дуже кумедно було спостерігати за його виразом обличчя. Нахмурені брови, опущений погляд, міцно стиснуті губи. Теперішня ситуація нагадала, як мати репетує на свою буйну малечу, виписує кілька годинних нотацій, а діти вимушено схиляють голову та глибоко видихають...

- Коли з ріжками. - спокійно відповідаю.

- Чому?! - різке питання.

- А чому ні? У кожного свої критерії краси.

- Але люди створюють собі шаблони, під них підлаштовуються, до них тягнуться. Я ж не поміщаюся в жоден з них.

- Хтось слідує, хтось створює, а хтось на цьому заробляє. Це правда. Проте чому вважаєш що мені бракує впевненості обирати самій?

- Би ти - людина. А люди боягузи, що намагаються знищити та знецінити все, чого не розуміють. Ви прикриваєте злочини - правосуддям; корупцію - законами; війни - Божою волею. Ви створюєте зброю для захисту і нею ж вбиваєте собі подібних. Ви говорите про щирість та святість життя, але продаєте життєво необхідні ліки за найвищими цінами. Ви оспівуєте внутрішню красу, проте звертаєте увагу лише на зовнішню. Ви - вищого ґатунку Лицеміри з подвійними стандартами.


- Я і не підозрювала, що ти так ненавидиш людей... - єдине що змогла сказати.

Як вирвана фраза з тисячі думок, котрі зараз вирували у голові. Мені б хотілося заперечити, хотілося спростувати, але... Слова тугим вузлом застрягли у горлі. Мені не було чого додати, адже й сама погоджувалася з усім ним сказаним. У кожного створіння є свої світлі та темні сторони й людство не виключення, однак не стану відхрещуватися від нашого найбільшого гріха - лицемірства. Скільки б часу не минало, а ми схильні робити ті ж самі помилки. Повторювати історію раз за разом... І я не краща. Яскравий представник свого виду. Лицемірна, брехлива, хоч і травмована особистість. Я вирішила діяти лише у своїх інтересах і більше не попадати на гачок невзаємного кохання. Нахабно йшла до цілі ставивши інших під загрозу. Навіть моє імпульсивне рішення взяти участь в обороні фортеці було досить інфантильне, адже у палаці вдосталь стратегів котрі б могли впоратися краще. Та я не бачила нічого, окрім своїх цілей...

- В тім ти не просив давати оцінку людству, а спитав про свою зовнішність. А я відповіла як відчуваю. Хто ж, крім тебе, зможе відчути що у мене дійсно на серці?

Арет мовчки спостерігав за мною. Непохитно й велично стояв навпроти. Столичний одяг чудово сидів на його широких плечах, лінія ключиць рельєфно виділялася, а благородний лазурний колір йому безперечно личив. Мені безперечно подобалася зовнішність цього чоловіка... Його погляд почав темніти, й пітьма повільно поглинала очі. Людська подоба сипалася немов пісок... В наступну мить з-під срібних вій на мене споглядали блискуче-криваві зіниці. Гладкі, чорні ріжки, як корона, возвеличувалися на голові. А ще срібне волосся на контрасті смуглявої шкіри. Красивий. Єдина цілісна думка. Кожного разу завмираю, коли він у такій подобі. Щось не реальне, фантастичне й...Слів не вистачає. Під покровом ночі від Арета просто неможливо відвести погляд!

- У мене божевільна контрактора, - з усмішкою промовляє.

Його рука ковзає мені за спину й притискає до себе. З грудей виривається схвильований видих. Не очікувала такого... Чоловік не відводить погляд з обличчя, як звір вичікує чогось. Його подих відчуваю на вустах, отож мимоволі облизую їх. В думках нахабно з'являються спогади наших цілунків від чого закипає кров. Арет ще не встиг нічого зробити, як шкіру вкрили сирітки. Поцілує, чи ні? Єдине бентежливе питання... Гадки не маю, що з отриманих емоцій він встиг прочитати та чоловік усміхнувся і...