26.1

Оріана Чорногірська

Не пам'ятаю, як саме заснула. За вікном небо лише починало світлішати, отож мій відпочинок був не довгим. Проте, відчуття втоми зникло. Арет все ще лежав поруч й перечитував лікарський довідник, який вчора притягла з бібліотеки Золотокрилого. 

- Подрімай ще, - наче кіт мурликнув.
- Ні! - впевнено заперечила.- Потрібно забігти до кузні, щоб...

Речення так і залишилося не закінченим, адже погляд пожирача змусив мене замовкнути. Я маю заперечити, бо дійсно купа справ!.. Йому того не зрозуміти, демон. А що з демона взяти? В тім, немов води в рота набрала. Слова ніяк не вимовлялися. Схилила голову до подушки й просто лежала горілиць, уважно вдивляючись на стелю.

Любов до себе?.. Мимоволі згадала вчорашню бесіду. Мені не подобається терпіти біль. Я з легкістю відмовляю людям. Якщо ходжу по магазинах, то купую виключно те, що мені до смаку, попри напрям моди. Здавалося, про яку любов до себе ще говорити? Хоча...Якщо ж вже глянути на стосунки з колишнім, то... То що? Якось багато самопожертви вкладала, щоб просто бути поруч. Наче дитина, котра женеться за визнанням батьків, а натомість заганяє себе все глибше і глибше в розчарування. Гнатися взагалі річ шкідлива, якщо мова не про спорт, звісно. У будь-якій справі потрібні зручні (зручні саме для себе) кроки. Схоже забула це правило. Я ж пообіцяла змінити життя на краще, а сама повторюю помилки з минулого. І тут вже не спихнути провину на Адаманта. Ех-х! Хочу турботи! Саме так! Щоб обіймали, тримали за руку, підкладали міцне плече допомоги, а не все це!

- Що таке? - повернувся в мій бік чоловік. - Виглядаєш обуреною, ще й емоції скачуть.
- Ой! Тобі погано через мене?
- Ні, просто лоскітно. Емоцій багато, але немає яскраво вираженої одної, не можу зрозуміти, чи все гаразд?
- Думала над вчорашнім. Схоже ти мав рацію, - чесно зізналася. - Тільки не знаю, як усе виправити.
- А ти думала над тим, чого хочеш? - одразу зрозумів про що я.
- Все складно. З одного боку - почуваюся доволі самотньою. Якщо викреслити тебе, то це, власне, факт. А з іншого - принаймні за таких умов ніхто не нашкодить. Хочу довго полежати в гарячій ванні, але й успішно оборону фортеці втримати.  Хочу бути безвідповідальною, але й мати прекрасну репутацію. Хочу з кимось палко цілуватися, але й не хочу стосунків. Хочу спокійно відпочивати у власному будинку, але й з аристократією веселитися. У мене стільки бажань, але вони такі суперечливі! Я що, божевільна?!

Не сподівалася випалити такий емоційний монолог, власне як і того, що Арет різко нависне зверху й... Поцілує?! Його тонкі уста ніжно торкалися моїх, немов запитували дозвіл. Я все ще не розумію, що відбувається?! Проте... А чом би й ні? Обплутую руками його шию та притягую ближче. Навіть крізь покривало відчуваю жар рельєфного тіла... Як незвично... Після цього кроку дії пожирача стали впевненішими. Він ніжно покусував мої губи, й одразу ж облизував. Потім втягував, наче бавлячись. Все так природньо, що мені було не складно підлаштуватися...

В голові різко спорожніло. Ні. Не так. Я і не хотіла заганятися думками. Віддатися моменту, ось чого бажаю... Приємне тремтіння проникало аж до кінчиків пальців... Його подих гарячішав і це мене лише більше збуджувало...

Покривало було безжально стягнуте та скинуте на землю Аретом. Тепер між нами лише одяг... Навіть подумати не могла, що нічна сорочка буває такою важкою... Мгх! Повітря! Мені критично бракує повітря!!! Здається, ще трішки й зомлію від насолоди. З вуст злітає пристрасний стогін, хоча я і намагалася його контролювати... 

Чоловічі пальці ковзнули по талії, повільно спускаючись нижче. Пустотливо стискали стегна приносячи нові й незвідані відчуття...

Однак, як тільки мої думки стало хилити в хтиву сторону, як Арет швиденько відсторонюється. За допомогою магії замотує мене в накидку та повертає покривало на місце. А я і слова від здивування не змогла витиснути!..
- Хтось сюди йде, - з усмішкою промовляє та чаклує над своєю зовнішністю.

Арет робить кілька впевнених кроків до дверей, як ті відчиняються. Це був захеканий Золотокрилий. Схоже чоловік пробіг добрячий марафон сюди.

- Всеволоде, було б не погано, якби ви ще стукали перед входом, - замість привітання випалюю.
- П-підмога! - відповідає після паузи. - Князівське військо наближається! - з радістю вигукнув.