24. Порозумітися зі собою.

Минуло три дні, як потрапила у фортецю. Поки ми успішно відбиваємо усі спроби її захопити, однак... Кількісна перевага явно не на нашому боці. Та й припасів обмаль, це вже не кажу про зброю. Щоб хоч якось збільшити наші шанси - кожної ночі я наказувала юним хлопчакам виходити за стіни та збирати обладунки та зброю у полеглих воїнів. Не надто гуманна справа, проте іншого виходу не бачила. Під покровом темної ночі, на коротку мить, обидві сторони зупиняли вогонь, щоб зібратися силами та розпочати чергову атаку. Це був ідеальний період для наших "стерв'ятників". Звісно переломного моменту у битві дане заняття не принесе, та це все одно краще ніж нічого...

Столове приладдя, прикраси, декор з будинків, усе де був метал - сплавляли у наконечники для стріл. Якщо битви проходитимуть у такому ж темпі, то їх нам вистачить ще на днів три. А що робити далі? Той довбень Адамант встигне?

- Оріано! - грізний голос воєводи. - Ковалі закінчили зі стрілами. Ти бачила?
- Так, вийшло не так багато, як розраховувала.
- І те добре. В нас смола закінчується, тепер не вдасться смажити шашлички з їхньої піхоти. Є якісь ідеї?
- Може просто кип'ятком їх обливати?
- З чого? Вода надто цінна у наш час.
- Твоя правда, - чергова дилема.
- Можемо спробувати з помиями, але не впевнений, що це хороша ідея...
- Чому? - здивувалася. - Спробуймо!
- Якось брудно...- бубнів під ніс. - Не по-чоловічому.
- Не неси дурню, Всеволоде! У нас понад сотню полеглих воїнів, безліч поранених і весь шпиталь заповнений тими, хто заглядає смерті в очі! А ти вирішив згадати про лицарську гідність?!
- Справжній воїн ним залишається за будь-яких обставин! - Що це? Цитата з якоїсь казки? Вирваний шмат лицарських ілюзій? Рожеві соплі хлопчаків за тридцять?! Цей пришелепкуватий зараз серйозно?!
- Йди на стіну, вояка! - мене захлиснув гнів! На вагу покладено стільки невинних душ, а йому в голові лицарська честь?! Ти б ще потанцював з вітавськими командирами під їхню музику, аби віддати належне вправному керівництву! - Я сама подбаю про компот, яким вгощати ворогів!

Золотокрилому явно не сподобалася моя інтонація. Чоловік скривився в обличчі, однак нічого не відповів. Можливо він розумів причину мого гніву, або я переоцінюю його здатність до самоаналізу. В тім, воєвода дійсно повернувся на стіну для патруля. Мене ж очікувала довга та нудна бесіда з жінками в фортеці...

********************
У такий час серед небагатьох моїх привілеїв, найбажанішою залишається - гаряча вода для вмивання. Єдиним джерелом води у фортеці є центральна криниця, котра тягнеться до підземної ріки. У звичний час дефіциту води ніколи не виникало, адже нижче за схилом вирує гірська річка. Жителі спокійно прали одяг в ній, купалися та поповнювали запаси вдома. Зараз вийти за межі міста не можливо, отож криниця усе що в нас є. Я намагалася терпіти та економити, тому разом з іншими воїнами не милася два дні. Однак для моєї залюбленої покоївками шкірі - гаплик! Все тіло свербить, а місцями висипало якоюсь заразою. Отож, нехай мене пробачать люди та більше не можу!

Служниці набрали для мене повну діжку, всипали пелюстками ромашки та ще якоїсь ароматної трави... М-м! Блаженство! Я сиділа у воді не гірше жаби ропухи! У цьому брудному хаосі боротьби за чужі інтереси, ця спокійна мить здавалася раєм на землі! Але де ви бачили, щоб благодать тривала довго? Тихі кроки ззаду змусили напружитися. Спокійно потягнулася до заготовленого на всяк випадок кинжала на столі...

- Ріано, не буянь, - милозвучний голос. - Це я.
- Арет, де тебе носило?! - обернула голову до пожирача. - Зник на цілий день і ні слова не сказав! А договір на якого дідька підписувала?!
- На мене! - за секунду опинився у мене перед обличчям. - Я - твій дідько, - хитро усміхнувся. Не подобається його поведінка ще з того моменту, як замість милої ласки мене почав супроводжувати охоронець. Поки пожирач чемно сидів на плечі та цілими днями жував печиво я і не помічала... Або не хотіла помічати... Цей божевільний погляд. - Був на ворожій частині. - Чоловік покрокував до тумби, де лежали чисті рушники. - Прикидався вітавцем. А знаєш, вітавці нічим не відрізняються від людей князівства. Такі ж люди, плани на майбутнє, мрії, кров...- пожирач акуратно замотав мокре волосся у рушник, а після й мене саму. Його очі старанно вдивлялися у мої, без жодних масних поглядів на тіло. Можливо тому не відчувала жодної ніяковості?

Арет ніс втомлену мене на руках, обережно посадивши на ліжко. Чоловік люб'язно накинув нічний халат мені на плечі, а сам став з-за спину та продовжив витирати коси. Його холодні пальці часом доторкалися до моєї розгарячілої шкіри, викликаючи порцію сиріток. У такій подобі важко з ним спілкуватися... Слова просто зникають, як тільки наші погляди перетинаються.

- Як твоя рана?
- М? Затягнулася, ще в той день, як ти помітила. Я ж казав, нічого страшного.
- Зрозуміло... - в горлі пересохло. - То що там дізнався від ворогів?
- Ними командує маг, але мені не вдалося його побачити. Проте, я зробив для них гарячий дарунок! - чоловік нахилився і його подих ковзав по шиї. - Підпалив склад з харчами разом з його охороною. Ти ж задоволена? Я молодець?

Яку відповідь мені варто дати? Щиру, чи наповнену багатовіковою брехнею? Він - пожирач, демон, створіння з потойбіччя. Його неохайно кинуті слова, сповнені жорстокості, що ріжуть "моральність" не гірше леза. І я - до кінчиків пальців заїдлива аристократка, котрій з малих літ насаджувати етику разом з рештою чеснот. Такі різні умови зростання, а в результаті різнимося ми лише зовнішньою оболонкою. Всередині я така ж гнила, як і цей демон!

- Так, Арет, - усміхаюся у його ж манері, - ти чудово впорався.

Гидота. Якось так мене б зараз обізвали панянки з вищого світу. Ха-ха! Ніжність, покора та милосердя - ось якою має бути ідеальна аристократка. Але до дупи такі традиції! Кому вони вигідні? Кажуть, кохання розкриває у людині найпрекрасніше. Тоді, що ж робить ненависть? Може забагато приплітають коханню? Без нього людина не може вважатися прекрасною? Коли по вуха була закоханою в Адаманта і зараз. Дві різні Оріани. І теперішня мені подобається більше! Часом егоїстична, часом зла, проте - щира. Мене вже не хвилюють двоповерхові обов'язки гідної дружини боярина, довжезні статути доброчесної пані та визнання чоловіка. Я - це я.