23.

23.

Ворог не зупиняв свого натиску. Хоча заготовлені раніше пастки й виконали свою роль, однак цього було не достатньо, аби змусити вітавці перегрупуватися. Виснажливий бій продовжувався...

Невелика група наших військ зі списами чекала під стінами виконувавши роль приманки. За моїми розрахунками зараз має втрутитися ворожа кавалерія, однак прорахувалася. Вітавці атакували тою невеликою часткою піхоти, що в них була та продовжуючи поодиноко стріляти з требушетів.

- Лучники, приготувати стріли! - воєвода чудово відчував ситуацію.
- Золотокрилий, тільки не поспішай, нехай ворог підійде ближче. - моя тиха порада.

Всеволод не підвів, підібрав ідеальний момент. Сотні стріл накрили дощем ворога добряче його налякавши! Оцінивши ризики втрат, швидше всього їхній командир вирішив використати важко озброєну кавалерію. Вона пересувається спритніше та й прострелити обладунки вершників для нас складніше. Проте, я саме на це й чекаю!

- Панянко, ти впевнена, що спрацює? - з острахом запитав чоловік.
- Спрацює, я вже користувалася таким методом раніше...

Оскільки вітавці примчали швидше будь-яких підрахунків, що означає - кавалерія скакала без сну та відпочинку. Їхні воїни мають бути втомленими, разом з тваринами. Ми заготовили втрамбовані кульки свіжого сіна куди навмисно поклали отруйні рослини. Завдяки місцевим знахарям букет з отруйних трав почне свою дію вже за кілька хвилин...

Кульки полетіли з саморобних катапульт. (Нам довелося до них прив'язати невеличкий камінець, аби ця "конструкція" пролетіла трохи далі.) Поведінка коней стала очікуваною. Тварини, котрих гнали вершники, ставали на диби, а після хилили голову у пошуках сіна. Звісно були й такі, що проскочили траву, однак їх меншість та й з ними без проблем впоралися наші солдати зі списами. Вершники, чиї коні падали з ніг - розгубилися. Воїни не знали, чи варто продовжувати атаку, чи все-таки повернути назад...

- Таки спрацювало, - полегшено видихнув воєвода. - Ніколи не чув про такий метод.
- " Оборонні стратегії з далекого сходу", автор Середа Вербовий.
- Не знав, що аристократки читають подібну літературу.
- Це комплімент, чи претензія? - хитро примружила очі.
- Ей, - Всеволод кинув здивований погляд на поле бою, - хто це там такий?

Провівши його погляд побачила... Арет?! Відьомські ліхтарики! Як його туди занесло?! Пожирач прикидався солдатом та вправно розмахував мечем, різавши ворогів на шмаття! Раніше розгублені, а тепер і налякані вершники - розбігалися у різні сторони! Войовничий запал Арета підтримали й решту наших солдатів, отож кинулися добивати наляканих ворогів.

- Це Арет, - з усмішкою вимовила, - мій лицар.

З виразу обличчя Всеволода було зрозуміло, що він з підозрою косився в сторону пожирача, однак ставити зайві питання не став...

В результаті ми відбили першу атаку вітовців! Ворожа армія облаштувала табір довкола фортеці й настала короткотривала тиша...

********************************
- Арет! - шипіла на цього безвідповідального пожирача! - Ти що тут робиш?!

Демон сидів у казармі, разом з рештою солдатів, протирав обличчя чистою ганчіркою та базікав. Якби не знала про його сутність, то і сама б повірила у те, що він звичайний вояка.
- Моя пані, - швидко підвівся та схилив голову, хитрун! - Чим можу допомогти?

Мені хотілося стукнути його в цей же момент, однак стрималася!

- За мною! - холодно кинула та розвернулася на вихід.

Арет мовчки слідував за мною, тримавши відстань у два кроки. Часом ми перетиналися зі слугами, які кидали зацікавлені погляди та отримали новісіньку тему для пліток... Таким чином ми дісталися моїх тимчасових покоїв.

- ТИ... - все ще гнівно випалила. Я не збиралася репетувати, тому налила собі келих води, щоб втихомиритися. - Навіщо? - вже спокійно спитала.
- Я ж казав - мені набридло просто спостерігати. Та й нічого такого не зробив. Помахати мечем кожен другий може.
- Арет, ти не просто помахав мечем. Тобою зацікавився Золотокрилий.
- Той що? Яка різниця? - пожирач повільним кроком наблизився. - Мені боятися простого смертного? - зі сарказмом протягнув та торкнувся мого волосся. - Не розумію причини твого гніву... - пожирач бавився зі мною. Хоча раніше я цього і не відчувала, проте зараз... Зараз кожна клітинка тіла кричить про небезпеку.

Чоловік намотав тонкий локон мого рожевого волосся на палець й поцілував. Його хижий погляд повернув собі свою природність і з цікавістю слідкував за кожним моїм рухом.

- Боїшся? - з якоюсь образою прозвучало. - Чому, Оріано?

От, дідько! Ми ж пов'язані! Збрехати про почуття не вийде. І що йому відповісти? Що саме зараз лякаєш до бісиків?! Сумніваюся, що така відповідь йому сподобається...

- Не кажи дурниць! - відхрещувалася. - Просто не звикла! Ти... - підбирала слова, - надто близько.
- Ми щоночі спимо разом, яке близько? - ніяк не відчепиться.
- Спимо, коли ти милий та пухнастий, а не увесь заляпаний кров'ю.
- М, - схоже повірив, - пробач. Тобі, мабуть, не приємно.

Його очі знову небезпечно блиснули, але мені не страшно. По-перше, у нас договір, тобто нашкодити мені не зможе. По-друге, Арет ніколи не приховував своєї сутності. Це я заплющувала очі, ставилася до нього, як до звичайної домашньої тваринки й тішила себе думкою, як чудово мати маленького співбесідника на плечі. Можливо це своєрідний механізм захисту в голові, аби вберегти від чергового потрясіння? Саме тому мені так не зручно бачити Арета у людській подобі? Не впевнена...

- Ріано, все добре? - обережно спитав.
- Так, - аж здригнулася від неочікуваного питання! - Все добре, - та візьми себе в руки, жіночко! - А? - зауважила подертий одяг. - Ти поранений?