22.2 Перша атака

Ніч летіла швидко і без сну. Кожен житель фортеці готувався до облави. На мій великий подив, князівству залишається лише позаздрити єдності цих людей. Старий, чи малий, усі докладали зусилля перед спільною метою. Звісно ми із Золотокрилим попередили, що битва буде виснажливою і дали змогу матерям з дітьми та літнім людям покинути Міцне.

Обговоривши план оборони воєвода контролював укріплення воріт, а я збирала з жилих будинків все, що можна було розплавити. Назбиране добро несли до кузні де переплавляли для нових наконечників.

- Ріано, - мурликнув пожирач з боку, - тобі варто перепочити. Можливо зараз і не відчуваєш, але ще трішки й тебе вимкне!
- Я не можу, ще стільки справ.
- Ти вже зробила достатньо. Якщо вороги нападуть швидше, то у теперішньому стані приймати раціональні рішення буде складно.

Його слова мали зміст, хоча визнавати не хотіла. Всередині все стискалося від того факту, що довкола усі працюють, а я йду відпочивати. Навіть Всеволод і той продовжував носити балки, для укріплення... Ех! Відчуваю себе жалюгідною, бо не є настільки ж витривалою як звичайні солдати. В тім, мої почуття зараз нікому не здалися. Арет має рацію і...

- Арет! - скрикнула! - Ти чого?!- щиро здивувалася коли той підняв на руки. - Здурів? А якщо хтось побачить?!
- Мені набридло прикидатися домашнім улюбленцем, та й ти мене зовсім не слухаєш, - закотив очі.
- Яке це має відношення до твоїх дій?! Хочеш, щоб тебе розкрили?!

Арет тяжко видихнув і заплющив очі, а в наступну мить гладкі чорні ріжки зникли. Коли наші погляди знову зустрілися, то пітьма очниць змінилася на звичний білий, а криваві зіниці стали приємно медовими. Тепер Арет не відрізнявся від звичайного людського чоловіка.

- Ти й таке можеш? - не зрозуміло тоді, чого до сьогодні прикидався ласкою?
- Мені здавалося цікавішим просто спостерігати за тобою, але тепер! - голосно наголосив і змовк. Я ж витріщилася на нього в очікуванні продовження. - Мало.
- Що? - перепитую.
- Мало бути просто спостерігачем, хочеться більше дій. - наче загально відому істину видав. - Це не суперечить нашій домовленості, тому давай вважатимемо, що я твій... охоронець?
- Охоронець? - аж брова сіпнулася. - Як мені пояснити неочікувано з'явленого охоронця?!
- Я подбаю, щоб все виглядало реалістично. Ти відпочинь.

Після його слів мене дійсно схилило в сон. Втома швидко просочилася в тіло і була відчутна у кожній кінцівці. Останнє що пам'ятаю, як Арет обережно кладе на ліжко та накидує покривало...

Однак, хвилини спокою тривали не довго! Разом з першими проміннями сонця - Міцне атакували! Мене розбудили галаси слуг на коридорі, отож швидко зірвалася з ліжка та потягнулася до амуніції. Визирнувши у вікно побачила хмару диму з-за стін. Невже вітавці так швидко здолали таку відстань?!

- Арет! - гукаю за своїм пожирачем. - Пухнаста морда, де тебе носить?!

В кімнаті його не було, але часу на пошуки немає. Я поквапилася до оборонної стіни, де зараз і відбувався штурм. Правда Всеволод мене випередив, вже стояв та оцінював ситуацію.
- Оріано, - спокійно кликнув, як тільки помітив, - а вітавці випередили наші розрахунки. Добре що пастки довкола фортеці встигли змайструвати.

Поки Золотокрилий говорив над головою пролетіли кам'яні брили. Вороже військо не рвалося беззмістовно вперед. Спершу в рух пішли требушети (Требуше́т або требюше́ (від фр. trébuchet, букв. — «вага з коромислом») — метальна машина, що використовувалась в Середні віки для руйнування оборонних мурів або щоб перекидати снаряди через них.)

- Коли вони встигли їх збудувати? - машину такого розміру просто не могли тягнути за собою, ще й по кам'янистій місцевості. А враховуючи їхню швидкість пересування, то взагалі не зрозуміло звідки взялася така зброя.
- У них є маг зі собою! - нахмурив брови. - Коли військо прибуло я помітив яскраве жовте сяйво на землі. Згодом в місцях, де було це таємниче сяйво з'явилися заряджені требушети... Можу помилятися, однак вважаю, що це була магія закритого телепорту. Правда це вперше побачив її у такому застосуванні.
- Припустимо вони змайстрували кілька машин на своєму полігоні, наклали на кожну заклинання закритого телепорту, а тут його і відкрили. Питання, як їм вдалося перемістити таку вагу?
- Може якесь революційне заклинання? Чи то кристал магії?

І тут до картини сьогоднішньої війни додалися нові пазли. Нам не відомо, як їм вдалося модернізувати заклинання телепорту, та схоже це і є той козир, що додав впевненості вітавцям у перемозі....

- Або кінець обстрілу, або машини перезаряджають... - підсумував воєвода. - У будь-якому разі зараз в рух піде їхня піхота.
- Чудесно, тепер наша черга завдати відповідного удару, - з азартом протягнула.