20. Вторгнення?

Оріана Чорногірська

Що? Вторгнення? Чому саме зараз?! А мирний договір? Навіщо вітавцям так ризикувати, якщо ще ціле покоління сміливо могло б жити у мирі? Чи я щось пропускаю? Яким було політичне середовище за останні кілька років? Не пригадую. НІ, не так. Я не цікавилася. А зараз і гадки не маю, що там спричинило напад... Дім моїх батьків!..

- Оріано, - тихе муркотіння Арета під вухом, - ти зблідла. Що сталося?

- Нічого...Просто... - не могла сформулювати всі свої переживання в одне речення. Страх лоскотав нерви... Про вторгнення повідомив боярин Темновус, землі котрого межують з Чорногірськими. Якщо не встигнемо зупинити ворога зараз, то наступним постраждає - моя домівка.

- Мій княже! - гучно вигукнув Адамант, тому всі погляди покосилися в його бік. - Дозвольте очолити каральний загін, щоб дати відсіч ворогу!

- Молодий Велій, я захоплююся твоєю відвагою, однак не можу відпустити воювати своє довірене обличчя. Вітава межує з Темновусами та Чорногірськими. Напад на перших скоріш за все означає, тактичний обхід гірської місцевості на території Чорногірських. Впевнений, Оріана і сама це зрозуміла. Ціллю нападників є - корисні копалини, якими володіє рід Чорногірських.

- Мій княже, але рід Чорногірських розтратив більшу військову міць, а Оріана стала моєю жінкою. Я не дозволю їй ризикувати собою.

- Про що воно меле?! - обурювався пожирач. - Кілька хвилин тому бігав за тобою з луком і стрілами! Тьфу! Лицемір!

- Оріано! - звернувся князь. - Нехай ті землі, фактично, тобі вже не належать, однак - там твоя домівка. Я б хотів почути твою думку перед прийняттям рішення.

- А старигань тебе любить, - хмикнув Арет.

- Мій княже, - обережно почала, - я не є талановитим тактиком, чи то воїном, однак! Я все ще залишаюся любою дитиною своїх батьків та вірною жителькою свого князівства, тому не зможу залишатися осторонь, коли небезпека так близько. Дозвольте хоча б організувати оборону міст!

- Але княже, - не вгамовувався колишній, - Оріана все ще юна та недосвідчена! Дозвольте мені допомогти вам принести мир та спокій!

- Досить! - підійняв руку правитель. - Оріана кілька років тому дуже успішно організувала оборону твоїх земель, Адаманте. Не принижуй досягнення своєї дружини...Чи варто сказати "колишньої" дружини? Наскільки зрозумів, ви в процесі розірвання шлюбу.

- Це не так, мій княже!

- Вірно! - майже одночасно вигукнули.

- Ми з вами тут у забавки граємо?! -- розізлився володар. - Чи ви з мене дурня робите?

- У жодному разі, - першою вистрілила. - Адамант втомився, а ще - переймається за долю колишньої жінки в такий не спокійний час. Проте, я впевнена у своїх силах! - твердо заявляю.

- Тоді вчинимо так. Адамант Велій - наказую тобі очолити третій полк та відбити напад ворога. Оріано Чорногірська - наказую негайно відправитися на кордон та організувати оборону фортеці Міцна! Збережи місто та його жителів допоки прибуде наше військо. Після перемоги повернемося до питання розірвання вашого шлюбу.

- Коримося волі Великого князя! - в унісон вигукнули.

Мене не надто тішила думка, що доведеться покладатися на Адаманта. Якщо йому знову щось в голову стрельне і він навмисне затримає війська, то моє життя буде в небезпеці. З іншого боку, в мене все ще є пожирач. Сумніваюся, що Арет дозволить комусь іншому забрати мою душу. А успішно втримавши оборону Міцного, князь безперечно дасть добро на розірвання шлюбу! Ц-ц! Якби не вітавці, то вже завтра могла б з усім покінчити! Але нема чого перекладати провину. Я сама дурепа. Припинила слідкувати за новинами Вітави й проґавила момент, коли їхнє князівство почало збирати воєнну міць...

- Куди прямуєш? - витягнув з думок пожирач.

- Збирати речі. Оскільки ми в столиці, впевнена, князь дозволить скористатися телепортом, аби перекинути мене ближче до границі.

- А чого так не зробити з військом? - логічне запитання.

- Навіть князівський телепорт, котрий здатен перенести у будь-яке раніше побачене місце, може витримати до шести людей. Після чого має пройти кілька днів, щоб кристали наповнилися магією, аби він запрацював знову. Княжа родина користується ним у разі заколоту, аби вберегти життя.

- Зрозуміло. Виходить - громадські телепорти прив'язані до конкретного місця і здатні перенести на кілька персон більше, але принцип однаковий. Зберігається великий інтервал між перенесеннями. Тобто княжі війська прибудуть не скоро до кордонів... Слухай, а це нормально, що ти викликалася допомагати?! Я сподівався на любовні повороти долі, урочисті бенкети, танці - вершки міської знаті! А ти закидаєш мене на фронт!

- Маєш совість ще обурюватися?!

Не знаю, що такого було в моєму тоні, чи то словах, однак Арет зістрибнув з плеча та зник у повітрі. Невже образився? Чого б це? Хіба не я тут жертва?! Якого дідька?!

Хоча мене і хвилювала поведінка пожирача, однак часу на його пошуки нема. Я поквапилася до кімнати, де жила під час турніру, аби зібрати хоч якісь речі. Зі зброї маю лише лук та стріли, й те без наконечників. Проте, взяла вдосталь зручного одягу, який явно зайвим не буде, як і білизна... В палаці князь повинен дати золоту печатку з тризубом, як символ того, що я несу його волю. Сподіваюся все пройде гладку і мене не затримуватимуть у палаці, адже зараз кожна хвилина на рахунку!

"Рип-рип!" Заскрипіли двері. Машинально повертаю голову й бачу...

- Адам? Ти чого тут? Хіба князь не наказав тобі мобілізовувати війська?

Чоловік, зі суворим виразом лиця, повільно наближався. Така манера поведінки трохи лякала, однак намагаюся залишатися спокійною. Та чого він хоче?!

-...Навіщо? - пробубнів під ніс.

- А?

- Навіщо ти це робиш?! - суворий вираз обличчя скривило гримасою люті! Адамант різко схопив за підборіддя, змусивши задерти голову догори. - Я намагаюся тебе захистити, дурнувате дівчисько!

- Прошу зауважити, пане, що я ніколи не просила про захист! - випалюю. Намагаюся відсторонитися, але марно. Чоловік, іншою рукою, обіймає за талію і просто втискаючи мене до себе. - Відійди! - шиплю. Здається, якби можна було спалити людину поглядом, то Адам вже б перетворився у попіл!

- Вітава зміцнювала свої військові сили з минулого року, але цього замало, аби набратися сміливості для нападу. Швидше всього сюди втрутилася третя сторона, котра забезпечила наших противників військом. Втримати фортецю буде складно і небезпечно. Навіщо тобі так ризикувати?! Тільки для розірвання стосунків?

- Якщо так переймаєшся, тоді чому досі не владнав дане питання?!

- Ти не можеш!

- Що?!

- Ти не можеш з такою легкістю взяти і розлюбити мене! Не вірю! - він збожеволів.

- Чхати хотіла у що ти віриш! Відпусти мене! - бісить!

Але він не слухав. Його польці болісно смикнули за волосся, через що з вуст зривається скрик. Долоня, що тримала підборіддя, тепер спустилася нижче та стискає шию. Навіжений! Його очі горять, точнісінько як у божевільного! Та облиш мене! Опираюся руками, але виходить кепсько. Серце віддає гулом в голову. Чи то страх, чи то ненависть, або все разом...

Адамант без вагань, нахабно й без дозволу цілує. Та чи можна це назвати поцілунком? Чи скоріше засобом для самоствердження? Або ж просто збочення? Не розумію. Нічого не розумію!

-...М-м!.. Пусти! - не бажаю йому здаватися!

Однак мої прояви боротьби для нього сміховинні. Пальці лише сильніше стискають шию, тепер наче риба на суші, намагаюся ковтнути повітря. Зухвала усмішка на чоловічих устах, а вже в наступну секунду його язик хазяйнує в моєму роті. Як принизливо! Не можу нічого вдіяти. Дряпаю нігтями його руки, з надією, що відчепиться!.. Але ні...

Вересова гілка на безіменному пульсує та пече. Дідько! Небезпечно! Арет? Де ж ти?!

В наступну секунду в небі виблискує червона іскра - князь скликає військову нараду. Чудово! Адаманту необхідно на неї йти! Чоловік невдоволено відсторонюється... На його руках з'являються перші краплини крові, після моїх пазурів.

- Ха-ха, - баритонний смішок. - Цікаво.

Адамант не відводивши погляду стягує язиком свіжу цівку крові... Неначе хижий звір, що зализує рани перед наступним боєм. Він хотів ще щось сказати, але стримався. Мовчки розвернувся та поквапився до князя...

- Фух! - глибоко видихаю та безсило падаю на ліжко.

- А тебе ні на мить не можна залишити саму, - сидячи на підвіконні, у своїй істинній формі, протягує пожирач...