19. Не хочу обривати цей зв'язок...

Арет Драган

Обхитрувати тупоголових цуциків було надто просто. Ця ситуація навіть зачіпає мою демонічну гордість! Хоча, коли це дівчисько переймалося моєю гордістю? Як не всілякі бантики на шию вішає, то животик погладжує, то цілує куди попало. Адекватністю й не пахне! В тім, її поведінка хоч і ненормальна, але мене не обурює. Часом навіть радий, що саме вона мене викликала...

Сподіваюся їй вдалося втекти від переслідувачів. До речі, могла б просто попросити мене розібратися... Фух! Я геть її не розумію! У нас договір ціною в життя. Хіба не логічніше буде використовувати мої здібності на максимум, аби ціна виправдовувала результат? Бо складається враження, наче вона дійсно купила мене для ролі домашнього улюбленця...

Стоп! Цей запах... Лихо! Невже він схопив її?! Чорт! Мені не варто було її залишати самою! Я мчав щодуху до Оріани! Ідіот! Сам знав, що поруч блукав пожирач. Як міг допустити такої помилки?

На щастя, наш зв'язок з Оріаною досить сильний, тому майже одразу перенісся до неї. Потвора вже встигла встромити в неї свої кігті, міцно схопивши за шию. Бліде обличчя Оріани та тонка цівка крові, що повільно стікала по руках пожирача - кинула мене в шаленство! Я не міг стримати ні гніву, ні прийнятої подоби, ні хоч краплину контролю! Пітьма, котру міцно скував у ланцюги, одним махом вирвалася на зовні! Оріана втратила свідомість, (може воно й на краще...), а от чужинець скривив обличчя. Жалюгідний пішак!

- І такому лайну вистачило сміливості пхатися до МОЄЇ жертви?! - від натиску моїх сил незнайомця тягнуло до землі. Нехай той і опирався, та вже у наступну секунду схилив коліна.

Швидким махом підхоплюю Оріану, котра все ще без свідомості, на руки та розриваю дистанцію з пожирачем. Відпускати нахабу не збираюся, однак дещо треба перевірити.

- Яким місцем думав, коли націлився на неї? - оскільки моя магія на кілька рівнів вища від нього, отож збрехати мені він не зможе.
- Змішана кров...- хрипів той. - Душа відьми зі сильною волею, але зламаним серцем.
- Ти ідіот? З твоїм рівнем сил і так ризикувати?!
- Поглинути її душу в годину відьом - це б того вартувало...
- ТИ!

Його нахабство мене не просто обурило! Я навіть не зрозумів, як спалив земляка не залишивши від нього нічого, окрім попелу! Вбивство у світі людей своїх, не є чимось повсякденним, але і не рідкість. Але ці емоції... Пекуче, гірке й шалене відчуття люті... Це все мої почуття. Мої?.. Як так вийшло? Що змусило так мене розізлитися? Факт того, що мою жертву хотіли вкрасти? Чи її поранення? Обидва твердження мене чіпляли, однак... Є ще дещо, однак мені не хочеться про це думати...

Я всівся біля стовбура граба, разом з Оріаною на руках, накинув бар'єр, аби нас ніхто не бачив та не чув, і чекав... Моє дівчисько втратило свідомість через силу пожирача, отож отямиться не скоро. Її шия постраждала, подряпини від його кігтів не були смертельними, однак виглядали досить не приємно. Єдине, що міг зараз зроби для неї - промити ранку водою та нанести ліки, що й зробив.

Поки Оріана спала час тягнувся до неможливості довго! Здається це вперше відколи вона мене викликала я нудьгую. А що не так? Вона ж людина і спить щоночі, але мені ж нормально? Певно, тому що засинаю разом з нею... Пожирач, котрий спить у світі людей?! Ха-ха! З огляду на мою сутність, то звучить як повна нісенітниця. Ніколи про це не задумувався. Ну, з Оріаною взагалі все дивно... Чого ще очікувати?! Не можливо передбачити. Певно саме тому мені з нею так весело...

Ці довгі вії, тонкі брови, шовковисті, блідо-рожеві коси, задертий носик й акуратні губи. Так, Оріана має не тільки красиве ім'я, але й зовнішність. Чудесно сплетене поєднання твердого характеру й жіночої ніжності. Подумати тільки, потрапити до лап пожирача, через нерозділене кохання. Ха-ха! Самовдоволений смішок виривається. Споглядаючи на все що сталося, мені навіть варто подякувати тому недоумку! Пощастило? Чи це можна назвати долею? В тім, ми тепер зв'язані і я не хочу обривати цей зв'язок...


- Прокидайся, - тихо шепочу, - інакше можу втнути те, що тобі не сподобається...

Оріана зморщила обличчя, як той новонароджений пацючок! Неймовірно мило. Схоже її дивакуваті замашки передалися і мені...

- М-м-м...- сонно протягнула.

Війки затремтіли, а після повільно підійнялися. Яскраво-зелені зіниці невинно споглядали на моє обличчя. Зараз вона була безпомічною, слабкою та розсіяною. Набір рис, котрі осуджую, проте... Проте, я не проти, якщо такою будеш ти...

- Страшно...- ледь чутно промовила.
- Що? - той бовдур так її налякав?
- Твоя хижа усмішка... З таким виразом обличчя ти схожий на темне божество смерті. Аж мурахи вискочили, глянь! - простягнула на оцінку руки. Відповідь добряче розвеселила, отож в наступну секунду лускав зі сміху. - Я ж жива?
- Знаю, в моїх обіймах щастям буде й померти, але ти - Живіше нікуди. А тепер підіймайся, турнір добігає кінця. Треба йти за винагородою!..