18. Другий день полювання.

Ніч пролетіла швидко! Після нашого сумнівного діалогу з Адамом, я його більше не бачила. Така люб'язність з його боку допомогла виспатися, однак це явне порушення правил турніру. А якщо ще й враховувати вчорашні погрози, то дискваліфікація Адаманта мені на руку...

- Виглядаєш радісною, - прошепотів під вухом пожирач.
- А ти сонним.
- Наглядав за тобою, все ж енергія іншого пожирача нікуди не зникла. Знаєш, як вдарить по самооцінці, якщо з тобою щось станеться?!
- Буду вважати, що це слова турботи.

Ласка згорнулася клубочком та продовжила свій відпочинок на моєму плечі. Інший пожирач абсолютно не хвилював. Нехай Арет і волає про очевидну загрозу, я ж не відчувала нічого такого. Ну вештається десь тут, і що? Може причепився до якоїсь душі й теж нервує через енергію Арета?

- Вітаю, - урочистий голос ведучого, - з другим турнірним днем!

Хлопака проговорив хвилин десять, підсумував вчорашні здобутки, побажав успіху та закликав до перемоги. Я не полюбляю довгі промови, тим паче на турнірах. Мої очі мимоволі шукали Адаманта, і перш ніж це зрозуміла, знайшла його. Чоловік стояв в оточені групи молодиків та активно щось обговорював. Оцінюючи вираз їхніх облич, то бесіда доволі весела. Сподіваюся, Адам пожартував вчора і ніяким чином мені не заважатиме. Проте, мої сподівання швидко розвіялись, як пісок у вітряну погоду.

Розділившись на групи, помінявши ролі, все повторювалося. Нам дали кілька хвилин фори, щоб зачаїтися в лісі. Мені випала маска рудої лисиці, чим була задоволена. Не має важких рогів, або довгих вух... Словом, доволі зручно.

Насправді я не збиралася далеко заходити в глиб. На мій погляд, набагато вигідніше сховатися біля старту. Зазвичай учасники з азартом починають бігти й вся кульмінація полювання припадає на центр та окрайок(з кінця) лісу. Арет погодився з моїм планом, отож ми сховалися в густих зарослях між акаціями та дубом. Тут важливо завмерти й не видавати зайвих звуків.

Гучний постріл сповіщав про початок полювання. Мисливці, як і розраховувала, просто пролітали мою місцевість. Через те, що ми доволі близько до старту, то бігли учасники не поодинці, а цілим табуном. Коли шум довкола стих варто пробувати міняти місце. Але я не кваплюся. Через зарослі мене важко побачити, власне, як і мені когось розгледіти. Досі не знаю, чи погнав Адам з тим табуном, чи все ще вештається десь поруч... Обережними кроками таки вилізла зі своєї схованки. Все чисто. Прекрасно! Вирішила триматися на краю лісу. З лівого боку завжди у безпеці, адже виходити за межі заборонено, а отже треба лише спостерігати з околицями праворуч. Просто ходити, то дурного робота. Найкраща стратегія - якраз причаїтися і завмерти.Я не погано лажу по деревах, отож залізла на непримітний, як на мене, старий граб. Зручно вмостилася між гіллям та чекала продовження веселощів. Не знаю, як там справи в інших, та мені довелося сумувати години з дві! Ніхто на горизонті так і не з'явився... З того горя ми з пожирачем почали бавитися у дитячі ігри на руках. (Ну, в кого руки, а в кого лапки...) Добре, що пожирач легкий на підйом і йому самому було цікаво спробувати. Як не дивно, більшість ігор Арет не знав, тому доводилося роз'яснювати правила. Таким чином час летів швидше. В якусь мить так захопилася, що забула де знаходжуся!..

- Оріано, хтось наближається, - добалакалася називається....

Кинута фраза після котрої у дерево прилітає стріла. Очима шукаю звідки вона випущена... Хто б сумнівався. Адамант! На балачки часу не було. Чоловік готувався до наступного пострілу. Довелося швиденько зістрибувати з дерева та тікати. На цьому моя лінія вдачі закінчується!

Навіть не потрібно оглядатися, аби зрозуміти, що за мною погоня з кількох людей. Схоже це ті самі хлопаки, з котрими колишній патякав перед турніром... А най їх шляк трафить!

Я бігла щосили, адже вимушена потрапити у десятку лідерів! Позаду пролунав собачий гавкіт, який тільки посилювався! От, чорт! Ще й псів сюди припхали?! Схоже Адамант підготувався і його погрози не порожній звук.

Перти по прямій - дурного робота. Якщо лучник не вцілить, то собака наздожене. Доводиться рухатися зигзагами поміж дерев. Адам, не надто хороший стрілець, тому не попаде. Однак чотирилапих мої дії не зупинять.

- Арет! - захекано волаю. - Зроби щось з псами!
- Якщо бажаєш, можу розірвати їх на шматки, разом з власниками.
- З глузду з'їхав?! Як потім маю це пояснити? А не можеш просто побігти в іншу сторону, щоб собаки перемикнулися на тебе?
- Тоді тобі доведеться залишитися на деякий час самій.
- Все добре...- переоцінила свою витривалість... - Роби щось!

Зараз відкинуся! Рятуйте! Мені зле! Легені розпирає, а нутрощі так і просяться назовні! Бісів Адамант! Попри все я продовжувала рух, а через кілька хвилин гавкіт стих. Арет прекрасно впорався із завданням. Тепер можна і причаїтися десь. На шляху побачила невеличкий пагорб, вирішила запоратися під схилом у листя. Сумнівна схованка, але мені в будь-якому випадку треба перевести дух, інакше помру скорше, ніж закінчиться турнір!

Мої переслідувачі, як і на початках, табуном пробіглися нічого не помітивши. Ну, в мене немає часу довго відсиджуватися... Лишень підвелася та обтріпала листя з дупи, як повз пролетіла стріла. Дідько! Знову?!

- Ну ти й мазило, - щиро коментую влучність Адама.

Слова підтримки з мого боку подіяли на чоловіка досить ефективно. Він продовжував насипати стрілами, але путнього з цього нічого не виходило. Звісно, я маю себе похвалити, адже неймовірна спритна лисичка, власне... Сама себе не похвалиш, ніхто не похвалить.

- Ай! - скрикнула, коли стріла зачепила волосся.

Адамант все ще тримався позаду і не давав ані хвильки перепочинку. Просто монстр якийсь! Ноги вже не слухали, з таким успіхом скоро перечеплюся за якийсь корінь і розтрощу собі голову! Так діло не піде. Треба міняти тактику. Різко тулюся до стовбура та заспокоюю дихання. Адам однозначно зрозумів/побачив за яким деревом сховалася, але правилами турніру він має вцілити в мене стрілою. Якщо зможу вихопити з рук лук, або ж сагайдак зі стрілами, то плакала його перемога!

Сам Адамант, нічого не запідозривши, повільно наближався. Я чула кожен його крок... Спокійно, Оріана! Спокійно. В мене є тільки одна спроба! Серце калатало немов навіжене, але нічого... Я впораюся!

- Це кінець, люба. Просто здавайся, - перейшов до провокацій?!
- Йди до чорта! - люб'язно відповідаю.
- Попалася!

Це тільки ти так думаєш. Побачивши його силует з боку, кидаю у вічі горстку землі. Цієї секунди шоку вистачило, аби вихопити зброю з його рук та продовжити біг! О, так! Я це зробила! На радощах і тіло здається легшим. Скільки там ще до кінця? Схоже, я надто захопилася цією незначною перемогою, адже зовсім не помітила загрозу, що нависла зверху...