16.2

                                               ***************************************

Суперечка двох "хлопчаків" швидко зупинилася, після чого настала незручна мовчанка. Для них, не для мене. Я активно думала над наступними діями й зрозуміла, що Адамант, який знає про пожирача - проблема. Велика, ходяча, ПРОБЛЕМА!

- А ти не можеш стерти йому пам'ять? - різко випалила.

Пожирач зухвало усміхнувся, наче нісенітницю бовкнула. Здавалося, пітьма в його очах густішала, через що криваві зіниці небезпечно блиснули. Адамант й слова не встиг вимовити, як знепритомнів! Тяжка чоловіча туша з гуркотом повалилася на землю.

- Арет! - вирвалося. - Ти ж не вбив його?! - якась панічна думка проскочила в голові.

- Ні. - холодно відповів. - В цього збоченця міцний дух, та й магія не слабка. Як прикро не було б, однак витягнути з нього душу не можу. Поки що...

Розмиті фрази, котрі не до кінця розуміла, проте полегшено видихаю. Вбивство Адаманта не входить в мої плани. Все чого бажаю - мирно розійтися і більше ніколи не бачитися!

- Вранці він прокинеться з головним болем та провалами у пам'яті. Все пов'язане зі мною забудеться, однак! - наголосив той, - Боюся з часом пам'ять до нього повернеться... Надто сильний супротив магії. Поки це лише теорія, але, можливо, хтось з його далеких предків був з потойбіччя.

- Що?! Хіба таке можливо? - щиро здивувалася.

- Бували випадки в історії, коли пожирачі обирали мирне людське життя. Товаришували, закохувалися у людей та заводили дітей. Діти пожирача та людини вспадковують магічний потенціал від перших, однак коротку тривалість життя від других...

- А як пожирачі живуть у світі людей, якщо ваша тривалість життя набагато довше від нашої? Хіба це не викликає питань у суспільстві?

- Ми вкладаємо договір "зв'язування душ", з довіреною людиною. Тривалість життя пожирача скорочується, а людини - збільшується. Таким чином вирівнюючи час обидвох. Фраза: "померти в один день", якраз виникла завдяки пожирачам.

- З кожним новим днем дивуюся все більше і більше! Скільки у світі непізнаних речей, а ми живемо з гордо задертою головою, наче всі істини відомі.

- Не помічав за тобою такого.

- Проте я помічала... - трохи сумно прозвучало. Але це правда. Якщо викреслити стосунки з Адамом, то я обізнана, самодостатня, приваблива молода пані. Під моїм керівництвом розквітло кілка прибуткових справ, я хороший управлінець, тому певна зухвалість з мого боку була обґрунтована. Однак, це не скасовує самого факту зухвалості.

Так, я вкусила частку успіху. На фоні жінок у князівстві - виділяюся, однозначно! Але порівнюючи мої досягнення з іншими бояринами, то нічого особливого...

А взагалі, чи варто себе порівнювати з іншими? Це ж нескінченне коло! Завжди знаходитиметься хтось кращий. Чи це говорить лише моя невпевненість ? Хто мені заважає стати кращою?


- Вічна самокритика це нормально? - пробубніла собі під ніс, але Арет почув.

- Через це ти така замріяна? Вже кілька хвилин завмерла на одній точці.

- Пробач, - наблизилася до лежачого Адаманта й намагалася перетягнути того на ліжко. Арету явно не сподобалися мої титанічні зусилля й він скористався чарами. Тіло Адама зависло у повітрі, а після - неохайно полетіло на ліжко. - В голову думки всілякі лізуть. - чесно відповіла. - Дякую! - попрямувала до свого ліжка в іншому куті кімнати.

Пожирач повернувся у форму ласки й вдоволено застрибнув на плече. А після кількох хвилин вмощування таки скрутився калачиком на подушці поруч зі мною.

- Не бачу нічого такого у самокритиці, якщо вона тебе мотивує та змушує покращуватися. Але, з мого досвіду пожирача, скажу чесно - це монета з двома сторонами. Повторюся, якщо ти сама критикуєш свої дії, щоб знайти доцільніші шляхи вирішення та самовдосконалитися - одне. А якщо це результат завищених бажань та примусів когось іншого в минулому, наприклад батьків, чи коханих, - інше. Люди тим нам і цікаві, що у вас нічого не буває просто, - усміхнувся.

- Все впирається у бажання вдосконалення... - не то питання, не то ствердження. - Як мені розрізняти перше від другого?

- Хмм-мм. Даєш надто людські питання для мене, не думаєш? - ласка невдоволено махнув хвостиком. - Думаю, варто щиро собі відповісти, для чого хочеш бути кращим? Чи це твоє бажання? Чи бажання комусь щось довести?

- А якщо і не перше, і не друге? Таке можливо?

- Ріано! - різко вскочив й витріщив свої круглі оченята. М-М! Ці пухнасті створіння! - Звідки мені знати?! Поговори про це з іншою людиною. Все що сказав відштовхувалося від досвіду, отриманого попередніми жертвами.

- Якщо ти поглинув кілька душ, хіба не є більш досвідченим у питаннях людської психології, ніж я?

- Навіть поглинувши сотню душ, далеко не ясно, чи вдасться прочитати бодай одну. Лягай спати, завтра складний день.

- Добре, - на губах розцвітає усмішка. - На добраніч! - торкнулася білосніжної лапки. - Дякую...

- За що?

- Що не даєш мені відчути себе самотньою...