16.1

Оріана Чорногірська

Серце несамовито калатало, в горлі застряг ковток повітря... Лячно! Один невдалий рух з боку Адаманта і моє випалення розвіється! Я стискала кулаки, немов від цього залежало життя., хоча... В якомусь сенсі так воно і є.

Обличчя чоловіка особливо не виражало емоцій. Як завжди - холодний шмат льоду. Адам, схоже, думав над словами, продовжуючи нависати наді мною. Цей короткий момент здавався вічністю! І не знаю скільки б продовжувалася ця тортура, якби не... Він...

Запах півоній приємно лоскотав ніздрі. Арет? Я його не бачила, але від розуміння того, що він поруч - спокійніше. Це додавало якогось відчуття захищеності. Схоже Адамант теж щось усвідомив, адже різко вскочив та схопився за меч, а я нарешті змогла видихнути з полегшенням.

Навпроти прочиненого вікна, де гуляв вечірній вітерець, повільно вимальовувався чоловічий силует. Арет?! Якого дідька він чудить?! Хіба не казав, що пожирачі не розкривають себе перед іншими людьми, окрім жертви? І поки я здивовано витріщалася на те місце, де з'являвся пожирач, Адамант встиг витягнути меча й направити на горлянку Арета.

- Добрий вечір! - не людським голосом пролунало.

Арет впевнено випрямив спину, пронизуючи Адама своїм кривавим поглядом. Пожирач, у сутінках ночі, що був на голову вище чоловіка, мав неймовірний вигляд! Небезпечний, містичний, до жаху прекрасний. Створіння з потойбіччя, перед котрим важко стримати страх.

Адамант довго не думав (якщо думав взагалі). Настільки швидкий змах меча, що моє око не встигло прослідкувати! Арет, своєю чергою, навіть не поворухнувся. Хоча лезо зі сто відсотковою точністю ковзнуло по його шиї, однак жодної подряпини не залишило...

- Що за... - обірвана фраза, котра вирвалася в Адама.

Чоловік зробив крок назад для того, аби знову атакувати, проте Арет випередив схопивши того за горлянку та кинувши до підлоги. В наступну мить пожирач опинився позаду мене підхопивши на руки.

- Відпусти її! - гнівно гаркнув Адам. - Негайно.
- Хочу сказати тобі те саме, - з меланхолійними нотками прозвучав його спокійний тон.

Адамант і не думав відступати. Чоловік знову схопився за зброю, концентруючи магічну енергію на лезу. Ця навичка не надто корисна у боротьбі зі звичайними людьми, однак зовсім інша справа проти магічних істот, або ж потойбічних створінь. Поріз таким лезом рве магічні зв'язки, що проходять повз тіло, наче судини. Такі рани важко загоюються та нестерпно болісні.

- Ти, - агресивно протягує, - цю забавку для мене підготував, чи Оріани?!
- До чого тут Оріана, демон?!
- Настільки впевнений у своїх навичках? Чи тобі байдуже на той факт, що вона відьма? Один необачний крок і її життя буде під загрозою через твою забавку в руках.
- Замовкни! Відійди від неї!
- Відійти? - я не бачила обличчя Арета, оскільки він стояв позаду, та впевнена - зараз він хиже усміхається. - Навіщо? Вона сама мене покликала. Схоже до тебе, телепню, все туго доходить. Єдина не бажана особа тут - ти!
- Ц-ц!

Обличчя Адаманта перекосило від люті. Сумніваюся, що зараз він здатен мислити раціонально. Помітивши, як його позиція повертається в атакувальну, я не стрималася:

- Стій! - вигукую. - Досить... Припини беззмістовно махати мечем! Арет каже правду, це я його покликала.
- Що?! Оріано, ти геть дурнувата?! Він з потойбіччя! Це демон, що у будь-якому випадку небезпечний!
- Небезпечний?! - вибухнув пожирач. - Ага! Це ж я тільки що накинувся на тендітну дівчину без її згоди!
- Вона моя жінка!
- Відколи?! І це дає тобі право на подібну поведінку?!
- Років з п'ять! І так, дає! 

Суперечка чоловіків мені здавалася такою нісенітницею, що хотілося обидвом тумаків надавати. Схоже їх абсолютно не хвилює моя присутність з боку!

- Ідіот, - продовжував Арет, - що не здатен втримати прутня в штанцях та ще й з манією величі. У тебе поганий зір? - звернувся до мене. - Інакше ніяк не можу зрозуміти, що розгледіла у цьому телепні?!

Від автора:

Коротке продовження, але повертаюся у звичний темп викладки. Трохи прихворіла, тому виникла затримка в оновленнях. 

Всім гарного дня та мирного неба!