15. Можна списати на алкоголь?

Адамант Велій

Власне, не все так погано. Увійду в десятку кращих, подарую Оріані вінок (- символ перемоги та прихильності), нехай потішиться. Якщо вже подумати, то краще бачити її усміхнене обличчя, ніж сувору гримасу. Я навмисне затримую процес розірвання заручин, адже не хочу розійтися на такій не зрозумілій ноті. Це ж банальна ввічливість? Ми ж знайомі ще з юності, я не хочу втрачати когось настільки близького, як Оріана. Нехай зі шлюбом не склалося, та друзями ж можна залишитися? Це ж Оріана, вона обов'язково зрозуміє та підтримає мене! Будемо час від часу бачитися, обговорювати політику, мистецтво, особливо нічого не зміниться...

- Номер 139 - Оріана Чорногірська!

Що? Голос ведучого не можливо не почути... Тобто - "Чорногірська"?! Це ж якась помилка, навіщо Оріані тут з'являтися?! Але подібні думки одразу відсіялися, коли моя наречена тріумфально проходилася по арені.

Чорногірська?! То все це було твоїм планом?! Вирішила таким чином мене принизити?! Але це не жарти, Оріано! Великий князь спостерігає і... Чекайте! Не може бути. Хитаю головою, аби відсіяти зайві думки. Мисли раціонально Адаме, це не звичайна дівка. Оріана далеко не дурна і якщо вона наважилася на подібний крок, отже її наміри розійтися не просто звук...

Чорт! Чому мене це так обурює! Стискаю кулаки, аби тримати емоції під контролем. Я вже зрозумів хід її думок та наступних дій, але... Але сам собі не можу пояснити, навіщо завів з нею настільки беззмістовний діалог!

- Ти ідіот? - Ораіна, як та кішка, шипіла мені у відповідь. - Гадаєш я роблю це з думкою про повернення? Наскільки ж ти самозакоханий, Адаманте?

І що тут скажеш? У мене відібрало мову. Таке відчуття, наче всередині хтось тихенько шматує серце. Не приємно. Дуже не приємно! Оріана зникла після бесіди. Розчинилася у натовпі, наче казкова принцеса, залишивши мене самого... Прикро. Навіть кепсько на душі. Рід Чорногірських має одну спадкоємниці - Оріану. Її з малечку виховували відповідно, тому полювання для неї не в новинку. Враховуючи попередні досягнення, їй не складно буде потрапити у десятку. Якщо так станеться, то отримавши можливість поговорити з князем, вона обов'язково розірве наші стосунки. Але ти прорахувалася, дорогенька! Хто сказав, що я дозволю тобі це зробити?..

Наступним ділом подбав про спільну кімнату. Як виявилося, це перший випадок в історії турніру, коли участь бере заручена пара.

- Пане Адаманте, - звернувся парубок з персоналу, - прибула карета з вашими речами. Слуги все перенесуть до вашої кімнати, якщо виникнуть якісь проблеми, звертайтеся до мене...

Я кивнув головою й визирнув у вікно, адже поглядом зачепився за знайомий силует. Хоч довкола й було шумно та людно, однак це не завадило впізнати її... Оріана про щось щебетала з Ледою, котрий люб'язно проводжав її до головних воріт. Цей пройдисвіт знову за своє?!

- Оріано-Оріано...- протягую ім'я.

Кров кипіла, розливалася по венах і тиснула в голову. Мені чудово відоме це їдке почуття ревнощів... Коли те, що безумовно належить тобі, різко вислизує з рук... Але я все ще стримуюся. Не бажаю програти у власно вигаданій грі. Ні. Цього не буде! Завжди було чхати на Оріану й все довкола неї! Я не піддамся дитячому пориву, через страх втрати. Вона - ніщо для мене! Просто угода! Просто договірна наречена! Нехай буде путній керівник і все! Не варто перебільшувати її цінність в моєму житті! Все! Досить про неї думати!

Прийняв ванну, налив склянку міцного рому й відкинувся на крісло. Фух! Полегшало. Після першої склянки, пішла в розхід і друга. Настрій помітно покращав, але не на довго, адже до спальні завітала й головна героїня моїх сьогоднішніх думок!

Її довгі, розкішні коси були зібрані у високий хвостик та повторювали кожен рух володарки... Ніжні на дотик з легким квітковим ароматом. Перед очима виплив давній спогад, коли перебирав її рожеве волосся у руках, торкався молочної шкіри та цілував шию, залишаючи після себе червоні сліди. Яскраві відчуття маревом накрили й ним же зникли... Тепер уява підкинула уривок, де Оріану торкається інший і ця думка, ой як не сподобалася!

Краплі алкоголю у крові робили свою справу і мене понесло на чергову дурнувату бесіду... Але біда сховалася навіть не в цьому. Наступним виникло бажання її поцілувати. Необґрунтоване, егоїстичне та хтиве. Щось схоже на спрагу. Коли байдуже на все довкола, крім того елемента, що може втамувати цю спрагу!..

Її губи все такі ж м'які...М'які та чуттєві, але... Замість відповідної ласки Оріана дає ляпаса. І правильно робить. Накинувся, наче звір на неї... Жінка швидко покидає кімнату, залишивши мене на самоті. Долоня, що ще секунду тому торкалася її прохолодної шкіри тепер стискає повітря... Так, власні дії можна списати на алкоголь, а от нотки смутку в серці - явно ні.

Чорт! В чому справа?! Що мені заважає? Відколи почала хвилювати "правильність"?! У нас були з нею сперечання, однак... Оріана все ще моя жінка!!! І я не хочу її відпускати...