13.1

Стандартна процедура перед початком полювання - реєстрація учасників. Це доволі нудно, тому аристократи рідко роблять це власноруч, частіше відправляють відданого слугу з довіренням, щоб не витрачати час у черзі. Адамант не був виключенням, правда цього року ми приїхали майже під кінець процедури, ще й без слуг.

- Я постою тут для тебе, - зі всією награною люб'язністю кажу.

На мою пропозицію відреагувала вся трійка, правда кожен різно. Сніжана - з переможною усмішкою; Леда - хвилюванням; і тільки Адамант залишився зі самовдоволеною пикою. Наречений довго не думав, залишив мені свій родовий перстень та покинув разом з компанією. Тепер мене остаточно дратувала уся трійка. Навіть Леда, якого побачила в іншому світлі й той не вартий моєї уваги. Який зміст у його співчутті, чи тому ж хвилюванні, коли жодних дій немає?! Не те щоб вимагаю від нього якихось подвигів, але банальної підтримки ж можна? Коли він заговорив про далеко не дріб'язкове прохання допомогти сестрі, то й відповідно очікувала від нього дещо більше, ніж жалісливий погляд!

- Чому бісишся? - активізувався пожирач.

- Повірити не можу, що єдине живе створіння, котре завжди залишається поруч зі мною - це ти.

- Ну, не романтизуй. У нас договір, такий мій обов'язок.

- Договір? Весь людський побут - це прямий, або умовний договір. І тільки людська душа здатна порушити будь-які правила, навіть якщо сама ж їх і вигадала. Парадокс, чи не так?

- Люди часто обумовлюють такі дії прагненням до свободи. Нікому з вас не подобається жити в обумовлених рамках, хоча самі собі вигадуєте ці обмеження.

- На мій погляд, тут є логічне пояснення. Якщо забрати всі обмеження та правила, то світом керуватимуть найсильніші. Скоріш за все з цього і почалася епоха правління людей. Але будь-яка сила згасає, перед гнучкістю розуму. Тому, навіть повернувши первісні закони ми однаково дійдемо до теперішньої точки... Адже ніщо так не стимулює мізки, як безвихідь і гніт.

- Навіть дрібні мурахи можуть зжерти оленя, якщо об'єднають сили. Я пам'ятаю історію заснування цього князівства. Завжди пригнічені сусідньою імперією роками потерпали від несправедливості та утисків, поки переломним моментом не стала війна. Об'єднавши свої сили жителі князівства змогли дати відсіч ворогу, навіть попри той факт, що влада втратила будь-яку надію та готувалася до капітуляції.

- Ця жахлива подія затягнулася на кілька років та забрала життя сотні тисяч людей, однак мій рід бере свій початок з тих часів. Неминуче кровопролиття всередині князівства, зміна уряду та нова аристократія, все ж дали свої плоди.

- Пані, чиє ім'я бажаєте зареєструвати? - настала моя черга. - Покажіть довіреність та впишіть повне ім'я учасника, - привітний парубок лагідним тоном пояснював тонкощі вже давно відомої мені процедури.

- Мені потрібні два бланки, - ввічливо попросила.

Завершивши усю процедуру реєстрації я направилася до арени, де от-от почнеться привітна урочистість для учасників.

- Бачу, ти налаштована серйозно, - шепотів на вухо. - Мені неймовірно цікаво побачити ваше "полювання", однак не сподіваюся, що ти реально візьмеш участь. Навіть не підготувала нічого...

- У мене є ти - Арет, - щиро усміхнулася. - Час відпрацьовувати наш контракт, ледарю!

Потрапивши всередину арени довго шукати Адаманта не довелося. Вищі аристократи тут мають свої привілеї, як от окремо виділені місця в перших рядах. Зараз всі учасники стягуються до входу на майданчик де проводиться останній етап полювання - двобої. Кожного з учасників поіменно зачитують, той виходить і прилаштовується до сформованої шеренги. Імена зачитуються у тому ж порядку, як були зареєстровані, отож я вже перебувала у приємному очікуванні реакції Адаманта...

- Номер 138 - Адамант Велій! - урочисто промовляв ведучий.

Адамант з усією звичністю свого холодного образу покрокував до решти учасників. Жодної усмішки, чи привітань для публіки. Суворий чоловік, з твердим кроком та впевненим поглядом. Без лукавства, або ж вдаваної ввічливості. Чи не це мені в ньому подобалося?

- Номер 139 - Оріана Чорногірська!

Тепер його беземоційне обличчя перекосив шок! Адамант інтуїтивно шукав мого погляду з німим питанням: "Якого дідька?". Я ж лише усміхалася... Правда не ніжно й закохано, як було колись, а лукаво й зверхньо. О, так! Покажи мені більше емоцій, Адаме! Твоя розгубленість мені бальзам на душу... Займаю своє місце учасника поруч з ним.

- Навіщо?! - гнівно випалив, але я різко перебила.

- Ігри закінчилися, дорогенький. Не знаю, чого ти собі нафантазував, однак моє терпіння луснуло! Якщо ти не здатен розірвати заручини самотужки, тоді це зроблю я!!!

- Не найкращий спосіб, потім шляху назад може і не бути! - зашипів.

- Ти ідіот? - вперше говорю з ним на такій ноті роздратованості. - Гадаєш я роблю це з думкою про повернення? Наскільки ж ти самозакоханий, Адаманте?

Чоловік не встиг сформувати відповідь, адже голос ведучого не можливо перекричати... Мій вихід був останнім, отож після короткого монологу можна було повертатися до своїх справ. Вечір далеко, тому не погано буде прогулятися околицями. Мені хотілося продовжити попередній з Аретом діалог, однак на шляху зустрівся Леда.

- Оріано? Вийшла на прогулянку? А де Адамант?

- Десь вештається позаду. Все ще відходить від мого ефектного виходу на арену.

- Дійсно ефектно... І сміливо. Хоча, ти ж завжди полюбляла шокувати аристократію, - усміхнувся. - Не шкодуватимеш?

- Про що? - наче з Адамантом розмовляю, зараз ляпне якусь дурню.

- Ставши учасником полювання під дівочим прізвищем... - підбирав слова. - Так роблять, коли офіційно заявляють про намір спадкувати титул, що у твоєму випадку вже успадкований. Отож єдиним логічним поясненням даного рішення, таким чином ти говориш усій знаті про розірвання заручин та повернення собі старого прізвища.

- Вірно, - говорить очевидне.

- Але Оріано, такі дії можуть обурити князя, котрий сам давав згоду на ваші заручини. Не боїшся покарання?

- Чи не ти казав, що правитель цінує мої ідеї? Я не можу самотужки припхатися до нього на аудієнцію та поговорити. Отож у мене не так багато варіантів. Адамант чомусь не квапиться з діями, тому вимушена пришвидшити процес.

- Можливо він сумнівається? Стільки років залишалася поруч й так швидко перекреслюєш минуле.

- Швидко? Тобто ти б залишався і далі зі своєю нареченою, наче нічого не сталося, коли вона тобі зраджує? - спершу чоловік хотів відповісти, але, врешті, змовчав. - Наша з Адамантом спільна історія вже дописана й у неї немає продовження!