11.2 Моя жертва...

                                                            ********************

Звісно вся ця ситуація з жертовною дівкою ввела мене у "стан афекту", через що й ходив сам не свій. Однак, треба з цим швидше закінчити, поки малу не зжер хтось інший. Все, сьогодні її останній день! Минулого разу просто пощастило, що припхався без сил. Тьфу! Таке враження наче виправдовуюся! І перед ким?!

Помістя ніяк не змінилося за моєї відсутності. Ще одна дивність від малої. Звісно ефекту ніякого, та люди після зустрічі з пожирачем, якогось дідька, покращують рівень охорони житла, а ще вішають увесь дім талісманами. Виглядає уся ця дикість кумедно, але мені подобається, як люди бігають, метушаться... Ну, час визнати, цього разу в мене Надто дивакувата жертва!

Застрибую на знайоме підвіконня, прочиняю вікна та сиджу, чекаю. Вітер колихає штори, бавлячись з моїм хутром. Помічаю місяць, що високо у небі. Жодної хмаринки, лише щедро всипані зорі по небокраю. Ех! Чудесно бути вільним! Очікування трохи затягується, в тім це не приносить дискомфорту. Навпаки, лише розпалює інстинкти.

Ось вона! Чую її повільні, вишколені аристократичними манерами, кроки. Хвіст грайливо плентався ззаду, наче окрема частина тіла, яка теж чекала з нетерпінням появи дівчиська. Ще секунда й тендітна рука відчиняє двері... Як і минулого разу, думки перемішалися, а чітко розплановані дії - забулися... Вона... Вона прекрасна! Якби богиня Лада все ще існувала у цьому світі, то ця дівчина однозначно була б її земним втіленням. Люди можуть так швидко змінювати зовнішність, чи це я неуважний недоумок?! В першу нашу зустріч дівчисько викликала зовсім інші враження!

Її довгі коси, цвіту персика, акуратно розсипалися по спині, обрамлюючи струнку постать. Скромна сукня, хоч і закривала усі апетитні частини тіла, однак не приховувала форми. А як вишенька на торті - яскраві, зелені зіниці, в який плескалася відьомська сила. Чарівне, красиве, й водночас небезпечне створіння. Відьми ніколи не вирізнялися вибуховою силою, чи надто складними чарами. Це жінки, котрі на перше місце ставлять комфортне життя, розваги та пустощі. У них не так багато часу, щоб мудрувати над неймовірно складними магічними формулами, або цілком присвячувати себе магічним теоріям.Ні. Проте, їхній кмітливості, хитрості та жагою до пригод - можуть позаздрити навіть демони. Саме тому відьми такі ласі шматочки для пожирачів. Їхні емоції - дуже яскраві, а душі - неймовірно сильні.

- І де ти вешталася? - як тільки помітила мою присутність, випалила.

Святі пожирачі, вона не змінюється! Знову полізла обійматися та цілувати. Я б ще міг зрозуміти, якби вона бачила мою істину подобу, а так... Фетиш на котів?

- Все, досить! Припини! - не витримую! - Це вже переходить всі межі, жіночко!

Звісно, особливого ефекту наша бесіда не дала. Оріана, як була дивною, так і залишилася. Правда, як і решта своїх попередниць, кмітливістю не обділена. Одразу зрозуміла про підводні каміння у контракті, однак вибір в неї не великий. Контракт, з мого боку, як милість. Відтермінування смерті. Власне, мені й самому перехотілося забирати її душу зараз. Впевнений за нею буде цікаво спостерігати... Що ж, розваж мене, солоденька!

******************************************

Розвагами першими днями й не пахло! Оріана продовжувала поводитися зі мною, як з домашнім улюбленцем. ( А це вже після того, як бачила мою істину подобу!!!) Ну, те що вона дивачка - не новина. Я змирився. Але ж не очікував, що ця відьма підсадить мене на випічку! Тепер моє життя більше схоже на рабський контракт, де Оріана виплачує мені зарплату печенням в обмін на базові знання з магії! Ще трохи й почну набирати зайву вагу з такою дієтою! Хоча, часом складається враження, наче це і є її хитрий план!

- Ходімо, познайомишся. - з цих слів почалося щось цікавеньке.

Оріана вийшла за межі своєї кімнати, довкола просто джмелями закружляло двоє чоловіків. Я все ще мало знаю про свою жертву, однак, відповідно до малюнку на її пальці, можна чітко зрозуміти - стосунки з нареченим не найкращі. Звісно її легка роздратованість під час спілкування з Адамантом передалася й мені. В тім це не зовсім ті почуття, котрі б хотілося поглинати...

В будь-якому разі все йшло не погано. Оріана продовжувала мене леліяти, ніжити, навіть погодилася на полювання, щоб мене розвіяти. Часом у неї з'являлися апетитні емоції, котрі ми розділяли. Коротше, я швидко звик до нового життя. Тут і нема що обговорювати, враховуючи роки ув'язнення та самотності...

- Арет? - цей впевнений погляд її зелених очей... - Ти ж мене почув? Ніяких витівок, і менше говори зі мною, поки Адамант поруч.

- Я ж не завжди говорю в голос, часом ми спілкуємося подумки.

- Ага! Після, - наголосила, - мене страшенно болить голова! Повторюю, максимально мовчиш всю дорогу!

- Та добре. - якось ображено бовкнув.

Не знаю що зі мною, чи то з нею?! Якого дідька вона так зі мною розмовляє?! Нахаба! Я - вищий пожирач! Втілення сили! Могутності! Повелитель у...

- Лізь швидше, час вирушати, - різко підхопила моє тільце та вмостила собі на плече.

Зараза!!! Одразу згадуються слова з п'єси, котру полюбляв дивитися батько: - "Дорогий щоденник, мені не описати словами увесь той біль та приниження, що я відчув у цей момент"... З'являється німе питання - вона навмисно знущається? Чи просто читає мої думки й чекає влучного моменту?!