10. Чому пожирач мовчить?

Оріана Чорногірська

Яке в біса полювання?! З якого дуба він впав?! Моє щире здивування важко було приховати. Навіть Арет, що сидів на плечі, й той лускав зі сміху.

- Чекай! - хапаюся за голову та відступаю на кілька кроків. - Ти говориш про князівське полювання?

- Так, він якраз надіслав запрошення.

- Ти ж ніколи мене туди не брав, чому зараз передумав?

- Не думаєш, що там знайдеться привід поговорити з Великим князем? Хіба це не в наших інтересах.

- Хм-м, - занурилася у думки. - Маєш рацію. Тоді піду готуватися.

Чоловік кивнув головою та покрокував у своїх справах. Фух! Нарешті позбавилася його компанії! Якийсь дивний останнім часом. Певно бажання розірвати стосунки так на нього впливає.

- Оріано, - муркнув на вушко, - а що це за полювання таке?

- Ну, це лише назва. Якщо коротко, то щороку у столиці відбуваються турнір між найсильнішими воїнами князівства. Це традиція, що бере свої витоки з часів мисливства та збиральництва, коли люди ще не опанували землеробство. Оскільки зараз у полюванні немає змісту, то близько триста років тому, княжою родиною була вигадана гра, котра переросла у національний турнір. Учасники діляться на дві команди - мисливці та звірі. Завдання перших - вполювати других. Наступного дня ролі змінюються. Після підсумку результатів: перша десятка з найбільшою кількістю впольованої здобичі, боротиметься між собою за звання переможця.

- О, - з азартом протягнув. - А жінки беруть там участь?

- Це не заборонено, однак зустріти жінку на турнірі велика рідкість.

- Якщо це настільки популярний турнір, то всі вельможі повинні туди пертися. Отже, як спадкоємниця Чорногірських, ти теж брала участь?

- Полювання має на меті показати жителям силу князівства. Учасники можуть бути, як вельможі, так і прості воїни. Зайняти призове місце у десятці - найлегший спосіб здобути визнання та популярність, тому діти вельмож настирливо туди пхаються. Звісно і я брала участь кілька разів. Мене доволі складно вполювати, та й мисливець з мене не поганий. Отож в десятку спокійно потрапляю. На двобоях просто здаюся, адже отримати по ребрах від мускулистих амбалів не хочеться.

- Мені цікаво! - в Арета загорілися очі. - Хочу швидше глянути на ваш турнір!

***************************************

Наступного світанку Адамант вже крутився біля карети. Тільки гляньте, який активний! Я ж ледь з ліжка піднялася. Вчора надто довго забивала баки різними думками й не змогла виспатися... Якщо чесно, то мені не хочеться у столицю на полювання. Проте, там є шанс переговорити з князем, а ще Арет загорівся турніром. Можливо вдасться завести кілька нових знайомств, що теж добре.

- Оріано, - чого це він шкіриться?! - ти прокинулася. Поснідала? - люб'язним тоном спитав.

- Важко спати, коли під вікнами скачуть коні та GrammarError" onkeypress=""UK_VERB_NOUN_INFLECTION_AGREEMENT---#---undefined---#---Не">(неперех.) і "ящиками" (мн.: орудний)---#---- Важко спати, коли під вікнами скачуть коні та тарахкотять ящиками слуги.---#------#---тарахкотять ящиками">тарахкотять ящиками слуги.

- Шкода, - Адамант сьогодні просто перлинка ввічливості! - Не хотів турбувати твій сон.

- Нічого. Сама знаю, скільки речей потрібно спакувати для турніру. То в яку карету мені сідати?

- Щось мені не подобається його погляд, - прошепотів Арет. - Сто відсотків зараз видасть якусь дичину! Нутром чую.

Ця м'яка купка шерсті впевнено користувалося моїми послугами перевізника. Арет ліниво, то сидів, то лежав на моєму плечі. Часом його пухнастий хвостик окутував мені шию, а сам пожирач прикидався шарфиком, або мертвим. Тут вже не знаю... У будь-якому випадку - дивакуваті в нього ігри.

- Якщо каретою, то не встигнемо на урочистість ввечері, - почав сплітати Адамант.

- То що ти пропонуєш?

- Поїдемо верхи, - з усмішкою відповідає.

- Добре, ти їдь верхи, а я но дієслово з іменником: "поплентаюся"
(вимагає: орудний) і "з-заді" (ч.р.: місцевий)---#---- Добре, ти їдь верхи, а я поплентаюся з-заді у кареті.---#------#---поплентаюся з-заді">поплентаюся з-заді у кареті. Мені ж не обов'язково на урочистість для учасників.

- А я попереджав, що він щось ушкварить! - тихе мурчання Арета.

- То ти не хочеш взяти участь?

- О-о! - викрикнув пожирач! Добре, що його голос чую лише я, інакше виникли б проблеми... - Чого не хочеш?! Хочу! Ти ж казала, що це найлегший спосіб здобути популярність. То розважмося на повну!

- Відьомські ліхтарики! Скільки тобі років?! - зашипіла на Арета.

- Що? - здивовано закліпав Адамант. Чоловік простягнув руку, мабуть, хотів допомогти застрибнути на коня, що сумував у нього за спиною.

- Думки в голос.

Спокійно відповідаю та ігнорую простягнуту руку. Самотужки застрибую на коня і випрямляю спину. Може Арет й правий. Навіщо шукати складні шляхи, якщо можна за старою схемою взяти десяте призове місце й насолоджуватися популярністю. Цікавість до моєї персони у вищих колах зросте, отже кількість запрошень на важливі зустрічі - зросте. І поки у моїй голові вимальовувався черговий план, Адамант всівся позаду.

- Ч-чекай! - вирвалося у мене. - Якого дідька?!

- М? - схоже Адамант і не розумів ситуації. - Ми ж наречені, в чому проблема?

І перш ніж встигла відповісти, чоловік рушив... Кінь зірвався з місця, немов ошпарений! Я з острахом вціпилася у руки Адаманта, що натягували повіддя. Цей навіжений і не думає сповільнюватися! На такій швидкості й дороги добре не бачу, весь світ труситься, а він керує. Ненормальний!

- Оріано, - грубий голос пожирача, - мене зараз знудить!

- Ти знаєш на кого можна!

Як тільки пухнаста морда це озвучила, нудити почало й мене! Святі ліхтарики. З мене зараз вийде вся вчорашня їда! Лупцюю долонею по руці Адаманта, щоб той звернув на мене увагу. Чоловік не одразу зрозумів у чому справа, однак через кілька хвилин загальмував. Кінь зупинився, Адамант нахилив голову, щоб мене вислухати й саме в цей момент Арет не втримався. Ласка вперлася передніми лапками в Адаманта і виблювала ту тону смаколиків, що встигла зжерти вранці. Сумніваюся, що з нормальних ласок стільки вийде... Фе! Гидота! Запах такий, що ще секунду і приєднаюся до цієї не легкої справи!

- Я все! - похмуро каже пожирач у моїй голові.

Зістрибую з коня від гріха далі та вдихаю свіже повітря на повні груди. На Адаманта навіть не дивлюся. Страшно уявити, який у нього зараз вираз обличчя...

- Ей, пухнаста дупа, якщо на мене нападе людина, то ти ж захистиш?

- Не хвилюйся, я захищатиму тебе від будь-якої небезпеки.

Пожирач навіть очі не міг розплющити, настільки було зле, однак його слова приємно гріли душу. Мені присвячувалися різні компліменти з боку чоловіків, однак ще ніхто настільки впевнено не заявляв, що захищатиме.

- Чим ти її годуєш?! - врешті прозвучав обурливий голос колишнього. - Помиями?! Тхне, наче хтось дуба врізав!

- Це він, - вирішила конкретизувати стать Арета.

- Та як в біса різниця?!

Я повернула голову в сторону розлюченого нареченого, той якраз стягнув зі себе увесь верхній одяг... А там було на що подивитися. Гладка шкіра, рельєфний торс, кубики преса... Пам'ятаю як торкалася їх і...

- Ай! - різкий спалах болю, аж скручує у двоє! - Арет?.. - все що змогла витиснути.

У грудях пекло! Намагаюся зробити ковток повітря, але марно. Нічого не розумію. Пече! Наче накриває лавою усе тіло. Дзвін у вухах! Нічого не чую, хоча знаю, що Арет щось мені каже. Ще секунда і біль вщухає... Кашель розриває легені, однак це вже квіточки. Ласка схвильовано треться до руки, часом не віриться, що це пожирач, а не звичайна домашня тваринка.

- Ти як? - в унісон вигукнули чоловіки.

- Адамант, прошу, - хриплячим голосом відповідаю, - не наближайся.

Дуже дивно, що він виконав моє прохання і навіть не заперечив. Просто повернувся спиною та відійшов на кілька кроків. А побачивши мій невдоволений погляд відійшов ще далі. Чемний хлопчик.

- Арет, що трапилося? - впевнена він знає відповідь.

- Дія випалення на мить ослабла. Дуже дивно, адже Адамант був на відстані й ніяк не міг повпливати на заклинання. Про що ти думала перед приступом?

- Я?... - зашарілася від питання. - Просто... - хотіла якось уникнути відповіді.
- Оріано! - доволі голосно крикнув. - Скажи відверто! - його криваві зіниці, здавалося, поглинали. Було і моторошно, і чарівно водночас.

- Я згадала нашу першу...й останню, - чогось додала, - ніч разом. Не все, просто випадкова картинка близькості перед очима...

Арет якось дивно дивився після моєї відповіді, однак нічого не сказав. Пожирач важко видихнув і довго мовчав. Мені стало ніяково. Тиша між нами гнітила. Я не розумію, що такого трапилося і чому Арет так поводиться... Схоже, мені й не судилося знати. Пожирач повернувся у подобу людини й вже за мить наді мною височів його силует.

- Здурів?! - зашипіла на нього! - А як тебе побачать?!

- Мені байдуже на людські погляди. - Арет підхопив на руки й уважно вдивлявся у моє обличчя. - Єдине, що зараз мене хвилює, це ти.

- Але ж... Чекай, що ти робиш?

Під ногами з'явилася якась пентаграма. Через її слабке сяйво мені було важко розгледіти намальовані символи. Через секунду простір в межах пентаграми змінився й нас затягувало вниз.

- Не хвилюйся. Все добре, - наче намагався заспокоїти. - Просто на сьогодні з тебе досить контактувати з Адамантом.