9.2 Це ж її черговий план?!

Адамант Велій

Якого дідька відбувається?! Це що за сцена?! Знову Леда! Якась дивна між ними атмосфера... Цей пройдисвіт завжди не рівно дихав у сторону Оріани. Тепер на танцях її супроводжує?! Та за кого вони мене мають?! Я ж збирався провести Сніжану до воріт та повернутися за Оріаною. Якщо на то пішло, то зі Сніжаною навіть не домовлявся їхати разом. Все сталося неочікувано й в останній момент! Хоча хто мене питає? Оріана вже встигла ображено надути щоки, а Леда радий допомогти! Як той лицар з дівочих казок. Йому лише дай привід стати корисним. Малий засранець, критикував кожен мій крок пов'язаний з нею...Так. Стоп! Спокійно. Чого це взагалі мене хвилює?! Оріана... Та нехай собі вештається з ким хоче!.. Мені байдуже! Байдуже, де вона та з ким!.. Дідько!

- Ярослав! - гукаю за дворецьким.

- Так, пане. - майже відразу з'являється у дверях.

- Чим займається Оріана? - випалюю питання, котре хвилює вже кілька днів.

- Після свята в палаці князя, наша пані нікуди не виходить. Цілими днями читає книги та їсть смаколики.

- А листи? З кимось листується? - сам від себе не очікував подібного питання.

- Було кілька листів. Вітальні листівки із запрошеннями на чаювання, а також від представника компанії "Комфорт".

- Комфорт? Вона вже знайшла будинок для себе?

- Скоріш за все ні, пані написала відповідь не залишивши жодної листівки для себе.

- Добре. Можеш йти.

Після бесіди з Ярославом стало веселіше. Отже, вона не збирається мене покидати. Так і знав, що все це лише для того, аби привернути мою увагу! Оріана не могла так швидко охолонути. Точно! Це її чергова гра! Маю визнати - їй вдалося мене заінтригувати. Навіть повірив тій впевненій заяві про розірвання заручин. Ха-ха! Хитра, як завжди. Ще й повернула мені всі справи помістя, аби мав менше вільного часу. Ха-ха! Оріано, ти так старанно граєш байдужість, але я з легкістю тебе викрив...

Головний біль посилився. Вимушено відкладаю усі документи, щоб перепочити на дивані кілька хвилин. Подумки знову і знову повертаюся до Оріани. Щось тут не так! Мене дійсно хвилює її поведінка. Надто не типова для неї. Якось надто довго ігнорує той факт, що я в помісті. Зазвичай Оріана вже пхалася до мене з печенями, чаєм, чи то квітами, щоб просто побачитися. А зараз сидить зачинившись у своїй кімнаті. Нехай це і є її планом та все ж... Не схоже на неї. Якщо так подумати, то нашу з Ледою бесіду почула саме Оріана ( коли я вперше озвучив своє бажання розірвати з нею стосунки). Точно. Це вона кинула тацю з ласощами та втекла!.. Однозначно Оріана. А після - ця дивна поведінка. Вона так розхвилювалася через мої слова? Що саме тоді сказав? Не пригадую, хоча...

- Мій пане, - неочікувано постукав дворецький. - Ваш друг, Леда, прийшов з вами побачитися.

- Передай, щоб зачекав мене у вестибюлі. Я трохи зайнятий!

Теж мені, "прийшов побачитися!" І це після того, як допоміг розійтися чуткам про наші з Оріаною стосунки. Агр! В мене зараз голова лусне! Все так дратує! Може відпустку взяти? Вже сам не свій, дивакуваті думки лізуть

А? Що там? Я дивився у вікно й побачив тонку жіночу фігуру. Оріана? Куди це вона зібралася? Стільки часу не виходила зі своєї кімнати й раптова вирішила прогулятися, коли Леда в помісті? Та ні. У мене вже точно дах їде. З якого дива їй захотілося б зустрітися з Ледою?! Стільки років живемо в одному будинку, але в мене ніколи не виникало подібного почуття. Не приємне, гидке та пекуче відчуття всередині. А найголовніше - чому? Навіть Сніжана помітила мою дивну поведінку. З боку може здатися, наче це я закоханий в Оріану, а не навпаки. Але ж ні. Мені чудово відомо, як виглядає закоханість. І це не вона! Однак...

Сам того не розумію, проте пішов слідом за нареченою. Мене охоплювала цікавість разом зі злістю. Останнє тільки посилилося, коли застав Оріану мило щебетавшу з Ледою. То я помилявся? У неї є сміливість загравати з моїм другом прямісінько в мене перед носом?! Остаточно вибісив вираз її обличчя, коли Леда дарував букет квітів. Та як ти смієш так посміхатися...іншому? Ця думка, немов відро холодної води на голову.

- Хотів попросити вибачення за те, що так раптово зник з бенкету і не зміг провести тебе додому.

- Нічого страшного, - не стримався, - там був я! - мене розпирало від злості й справа навіть не в цій жінці! - Приєднаюся до вашого чаювання. Чи це таємна зустріч?

Оріана і бровою не сіпнула. Могла б принаймні зіграти якесь хвилювання, чи то здивування. Вона байдуже попивала чай, ніяк не реагуючи на мене. Леда взяв на себе роль "голуба миру" і намагався згладити ситуацію, хоча вийшло кепсько. Я знову занурився у свої думки, намагався знайти раціональну причину - чого сюди припхався?

- Моя сестра - Камелія, вже досягнула повноліття. Я передав їй в управління західні території, як заповів батько, однак у неї бракує досвіду. Чи не могла б ти трохи допомогти їй?

Це він називає проханням?! Це фактично найняття на роботу! І кого?! Мою "наречену"? Якщо Оріана погодиться, то їй доведеться тимчасово переїхати до помістя Камелії, а це вже означатиме, що ми не побачимося. Ні-ні. Я цього не дозволю. Явно не зараз, коли наші стосунки такі! Нехай Оріана й не є моєю коханою, проте не хочу розходитися з нею на такій жахливій ноті! Як не крути, але вона завжди залишалася поруч, допомагала у справах і підтримувала. Мені б хотілося залишитися з нею друзями... Навіть не так, після всього, що вона зробила для моїх земель, я не можу вчинити інакше.

- Адаманте, куди ти мене ведеш? Така поведінка не здається тобі дивною?!

- Заціпся, Ледо!

- Друже, - втомлено видихнув, - не розумію причину твоїх бісиків.

- Просто припини вештатися біля Оріани, поки ми офіційно не розійдемося.

- Слухай, ти вирішив до кінця поводитися, як останній негідник?

- Ледо! - гаркнув на нього. - А ти вирішив погратися у казкового героя?! ТИ?! - весело регочу. - Просто не втручайся, як і завжди це робив. В тебе ж чудово виходить заплющувати очі на проблеми, котрі тебе не стосуються.

Леду зачепили слова, я знаю. Але тільки так, нагадавши йому про його бездіяльність у минулому, зможу натиснути на необхідні важелі. Цей чолов'яга пропри свій брутальний вигляд, дуже вразливий до подібних звинувачень. Хоча, це ж не просто слова, а правда. Так, Леда робив зауваження, якщо моя поведінка виходила за рамки, але на цьому його дії закінчувалися. Оріана, чи щось інше. Леда боїться відповідальності! Йому важко приймати рішення, коли справа стосується добробуту інших людей, а тим паче їхніх життів. Якщо вже порівнювати його з сестрою, то Камелія більше підходить роль спадкоємниці роду.

Та не будемо про сумне. Леда не зміг мені заперечити, тому просто пішов. Його звична модель поведінки. Під час будь-якої не зручної ситуації ховати голову у пісок. Ну, мені воно на руку...

- Прибери зі столу, я повертаюся до своєї кімнати, - мелодійним тоном наказувала Оріана.

Зізнаюся, я повернувся сюди, бо мав бажання з нею почаювати. Точніше, дізнатися справжню причину таких різких змін. Але Оріана навіть уваги на мене не звернула. Закинула свої розкішні локони за спину та покрокувала в сторону своєї кімнати.

- Оріано! - гукаю наблизившись. Жінка не квапливо повертає голову і мій бік та підводить погляд. В таку сонячну погоду її смарагдові зіниці воістину сяють, неначе дорогоцінне каміння. Схоже вже і забув, що хотів сказати.

- Я чекаю, Адаманте, - з нотками роздратування відповідає. - Не тягни кота за хвіст і кажи, що хотів. - її погляд впав на якесь волохате створіння, що сиділо у неї на плечі.

- Це що, ласка? Завела домашню тваринку? - на мої питання вона лише нахмурила брови. Настигла хвилина мовчання і...

- Це мій маленький захисник, - з лагідною усмішкою цмокнула тваринку. На мить її погляд потеплішав, здавалося ось! Моя звична Оріана. Але це лише коротка мить, що обривається реальністю. - Адаманте, не марнуй мій час. Мене втомлює твоя компанія, - легкий реверанс і вона йде... Схоже визнання цього факту мене настільки схвилювало, що сам того не зрозумівши:

- Оріано! - хапаю під лікоть та розвертаю до себе. Нахабна поведінка з мого боку, але інакше вона піде. - Збирай речі, завтра ми їдемо на полювання!