9.1

Після укладання договору - нічого не змінилося. Я чудово себе почувала, навіть зник головний біль з відчуттям слабкості. Арет казав, що слабкість з'явилася через виклик, що змушував пожирача повільно черпати мої сили, замість емоцій. Контракт цей аспект нормалізував, отож можу з легкістю продовжувати займатися своїми справами. Щоб залишатися завжди поруч та не викликати підозр, Арет прийняв подобу куниці, оскільки ця тваринка найбільш поширена у наших краях. Колір білої шубки та червоні очі, трохи відрізнявся від звичних куниць, в тім ми спишемо все на аномалію.

- Моя пані, - постукала у двері Анна, - прибув пан Леда.

- Проведи його до Адаманта, навіщо мені сповіщаєш? - відірвавшись від книги запитую.

- Ні, - трохи зніяковіла дівчина, - він бажає зустрітися з вами.

- Зі мною? - здивувалася. Якось дивно. Навіщо йому бачитися зі мною? Нічого не розумію... - Проведи його у сад та підготуй чай, я зараз спущуся.

Служниця поквапилася виконувати вказівки. Мені довелося відкласти книгу і добряче напружити мізки, щоб пошукати логічної відповіді - навіщо знадобилася Леді? Раніше ми ніколи не теревенили просто так... Та й не просто - теж. На моїй пам'яті лише випадкові зустрічі та короткі діалоги з ним ( якщо не враховувати останній князівський бенкет).

- І хто це такий? - Арет з насолодою смакував печення на столику, однак не зміг не поцікавитися.

- Ходімо, познайомишся, - усміхнулася.

Куниця обтрусила лапки від крихт та застрибнула мені на плече. Йой! Хто ж знав що ці пожирачі такі милі?! Крім захисту, Арет люб'язно ділився зі мною своїми знаннями у магії ( в обмін на печення, звісно). Завдяки йому я зрозуміла багато складних формул і це лише за перший день!

Спустившись у сад, де на мене чекав Леда, в черговий раз здивувалася. Чоловік у руках тримав маленький букет з квітів вересу. Мимоволі торкаюся безіменного пальця де осіло заклинання випалення. Просто збіг? Сумніваюся, що Леда про щось дізнався. Хоча... Невже?...

Ні. Не можливо! Звідки він міг дізнатися?! Я втамувала схвильованість та привіталася:

- Рада вас бачити, Ледо. Хоча ваш візит доволі неочікуваний.

- Є таке, - вручив букет. - Хотів попросити вибачення за те, що так раптово зник з бенкету і не зміг провести тебе додому.

- Нічого страшного, - позаду пролунав голос Адаманта, - там був я! - він знову не з тієї ноги прокинувся? - Приєднаюся до вашого чаювання, - зухвало всівся за столик. - Чи це таємна зустріч?

- Звісно, ні. - усміхнувся Леда та спробував зменшити напругу. - У мене є невеличке прохання до Оріани. Слуги сказали, що ти зайнятий, отож вирішив перше зустрітися з нею, друже.

- Прохання до моєї нареченої? - скептично протягнув.

- Гкхм! - втрутилася. - Колишньої! - зустрівшись з його холодним поглядом повторила, - Колишньої нареченої.

- Офіційно ще нічого не визнано, Оріано. Тому мене дратує, що ти безсоромно зустрічаєшся з іншими чоловіками бувши все ще моєю нареченою!

- Не тобі говорити мені про безсоромність, - люб'язно усміхаюся. - Якщо так переймаєшся, то чому не довів справу до кінця вчора на бенкеті?

- Я вже пояснив чому! - крізь зуби процідив. - Хіба..

- То що за прохання у тебе? - проігнорувала Адама.

- Ем-м, - натягнуто усміхався. - Ви ж майже розійшлися. Наскільки чув, ти повернула всі справи помістя Адаманту, - стверджувально киваю головою. - Моя сестра - Камелія, вже досягнула повноліття. Я передав їй в управління західні території, як заповів батько, однак у неї бракує досвіду. Чи не могла б ти трохи допомогти їй?

Я вже хотіла погодитися, адже це доволі цікава пропозиція. Зможу покинути дім Адаманта швидше, ще й налагодити якісь зв'язки на землях іншого боярина, вигідно. Однак...

- Ледо! - підскочив Адамант. - Треба поговорити!

Чоловік силою потягнув Леду за собою. Це сталося так швидко, що встигла лише здивовано роззявити рота! Парочка зникла за хащами саду, у напрямку кабінету Адаманта.

- І що це було? - вирвалося в мене.

- Схоже, - мурликнув під вухом пожирач, - у того довбня прокинулися ревнощі.

- Адаманта? Ревнощі?! - залилася сміхом. - О це ти ляпнув!

- Людей я читаю явно краще тебе, - спокійним тоном продовжував. - Але, якщо тобі легшу удавати дурненьку, то прошу.

- Якщо не помітив, то мені начхати на все, що пов'язане з колишнім.

- Якщо не помітила, то в тебе на пальці гілочка вересу, - зі зухвалим поглядом продовжує, - завдяки котрій тобі наче "байдуже". Але справжні емоції то...

- Припини! - суворо гаркнула. - Навіть тему більше не озвучуй!

- Ехх! - втомлено видихнув під вухом. - Як скажеш...