7.

Оріана Чорногірська

Давненько не була на подібних заходах. Вже й забула, як увесь цей пафос втомлює... Відрадою реально став Леда. Я і не підозрювала, що він допомагатиме.

- Чому смієшся? - питає.

- Я неочікувано для себе зробила висновок, що ти досить галантний.

- Пф-ха-ха! - вирвався регіт. - Справді? Дякую, якщо це комплімент.

- Комплімент, - погоджуюся.

- Ти раніше, взагалі, нікого і нічого не помічала, крім Адаманта.

- Що поробиш, то все була закоханість.

- Була? - кидає зацікавлений погляд. - Хочеш сказати, що дійсно більше його не кохаєш?

- Чому тебе це так дивує?

- Можливо це звучатиме грубо, та здавався більш реалістичним кінець світу, ніж зникне твоя хвора любов!

- Ха-ха! - настала моя черга реготати. - Хіба це погано, щиро кохати когось?

- Я не закохувався, Оріано. Але вважаю, якщо твоє кохання робить з тебе раба в стосунках, то тут явно щось не те.

- Хіба в книгах не пишуть, що це почуття робить з людей їх кращу версію? - весело продовжую.

- Тільки не плутай кращу версію себе, з абсолютно іншою людиною, підлаштовану під конкретно партнера.

- Погоджуся. Повністю змінюватися заради партнера - виглядає не щиро. Втрачається зміст стосунків, адже кохають не тебе, а те що з тебе зліпили.

- І я про те! - закінчувалася композиція, отож Леда граціозно вклонився.

Ми завершили танець й розійшлися по залі. Мені сподобалася компанія Леди, навіть шкодую, що не потоваришувала з ним раніше. Цікавий співбесідник, уважний чоловік та не поганий танцівник. Звісно він має рацію, я нікого не бачила, крім Адаманта. З цього і випливають перші проблеми. Увесь свій час віддавала Адаманту, або речам важливим для нього. А про себе не те щоб забувала, навіть не думала! У-у-у! Внутрішній крик! Хоч бери головою до стіни бийся! Мені так соромно за себе!

- О, Великий князь! - чую повні захоплення вигуки.

Князь? Він хоче зробити оголошення? Адамант мав з ним вже переговорити. Впевнена все йде за планом. У князя просто нема причини, аби відмовити у нашому проханні.

Я притулилася до стіни в кінці зали та чекала, що ж скаже правитель. На щастя, він не любив довгих промов, отож все відбулося швидко. Подякував за візит, наголосив на досягненнях молодого княжича та побажав гарного настрою. Десь зараз мене б мали покликати до кімнати відпочинку, щоб підтвердити моє бажання розірвати ці стосунки! Однак, час йшов, а ніхто мене так і не кликав. Хм-м-м. Невже для князя я стала такою дріб'язковою фігурою, що зі мною не вартує говорити? Та, ні. Не логічно. Леда сам наголошував, що князю цікаві мої ідеї. Хм... Щось тут дивне...

Святковий вечір добігав кінця. Аристократи повільно почали розходитися, а я завмерла в очікувані. Що робити? Адаманта втратила з поля зору, а Леду покликав до себе князь з княжичем. 

- Оріано, - неочікувано з'явився за спиною!

Адамант простягнув руку для супроводу. Ну, не бачу проблеми пройтися останній раз з ним під руку. Чоловік люб'язно провів до карети, допоміг сісти, а після вмостився поруч. Дивно. А де його коханка? Збирається повертатися зі мною?

- Ну? - впираюся допитливим поглядом.

- Що?

- Як все пройшло? - яка дивна в нього реакція. - Що сказав Великий князь?

- Ах! - відвів погляд. - Мені не вдалося з ним поговорити.

- Як це не вдалося! - вибухнула. - Ти ж стояв поруч з ним? Чим тоді займався цілий вечір?!

- Політикою. - холодно відповідає. - У мене не було стільки вільного часу, як в тебе, аби вештатися посеред танцювальної зали.

- Вільний час? - усміхаюся. - До зими забудь про нього! Зараз сезон збору урожаю, крім "політики", у тебе ще купа відкритих питань на своїх землях, боярине Велій, - ох, як вилиці заходили. Схоже я роздратувала його не на жарт.

- Та як тут забудеш?! - зробив глибокий вдих. - До речі, чому ти повернула всі справи мені? - спокійно продовжив. - У тебе добре виходило керувати.

- А я схожа на святу? Навіщо перейматися справами чужої для мене людини.

- Чужої? Ха-ха! Ти все ще моя жінка за законом!

- Закон? - іронічно сміюся. - Ти мав влаштувати весілля і запросити князя, тоді це було б за законом. А так... Я всього лише наречена. 

- І це все ще певний статус, - чого він хоче? До чого ця бесіда?!

- Ти мене втомлюєш, Адаманте. Не хочу продовжувати діалог. Де твоя коханка? Чого всівся у мою карету?

- Твою? Як зручно тепер користуєшся статусом нареченої. Повтори-но ще раз, у чию карету я сів?

Господи! Я його вб'ю такими темпами! Це він так наголошує, що мені нічого не належить?! Справді?! Цікаво через кого?! Фух! Відчуваю, як злість наростає!.. Дихай, Оріано. Не треба перекидати відповідальність за свої рішення на когось. Я сама вина у своїх бідах.

Краще пройдуся пішки та знайду собі інший транспорт, ніж залишатимуся з цим пришелепкуватим!

- Оріано, ти куди?! - викрикує у слід.

Він не встиг вчасно зреагувати, тому без перешкод вистрибнула з карети. На щастя вона не надто швидко їде. Правда я рано розслабилася, адже транспорт зупинився й одразу за ним вийшов Адамант. Чоловік з грізним виглядом наближався. Пф! Це мене має злякати? Чхати хотілося на твої вибрики! Я більше не дозволю тобі мене принижувати!

- Здається, - крізь зуби шипить, - тебе запитав, куди зібралася?! - різко смикає за лікоть.

- А я, здається, казала: не торкайся мене без дозволу!

- Оріано! - кричить. - Що за дитячі ігри?! Хіба нормально вистрибувати з карети?!

- Тобто твоя манера поведінки абсолютно "нормальна"?

- До чого тут моя манера? А якби ти голову собі розбила?! Думаєш що робиш? Бігом сідай у карету і більше жодних дурниць!

Зараз мене дратувало все у ньому! Зухвалий погляд, удавана схвильованість, наказовий тон, УСЕ! Дайте палицю і я виб'ю з нього усе лайно!!! Фух! Спокійно, Оріано! Насилля тут нічого не вирішить. Вдалої відповіді у мене не з'явилося, отож обрала стратегію ігнорування. Трохи дитяче, однак дії Адаманта теж до дорослого не припишеш.

- Чому мовчиш?! - не вгамовується. - Сідай у карету! - шипить, ніби це йому допоможе. - Ти мене ігноруєш?

- Вважаю, що небезпечно залишатися на одинці з таким не врівноваженим чоловіком.

- Хах! - смішок, як у навіженого. - Ти це серйозно?!

Не розумію його. Ніколи не помічала, щоб раніше Адамант був одержим чиєюсь непокорою. Хоча, людям властиво ідеалізувати тих, в кого вони закохані. Можливо я просто не хотіла бруднити його холодний, однак світлий образ у своїх мріях... Може, взагалі, закохалася у вигаданий собою ж персонаж з обличчям Адама? Бачила в ньому лише те, що хотіла бачити...