6. Її погляд...

Адамант Велій

Що це було?! Що за не приємне відчуття? Справа навіть не у ляпасі. Просто... Нічого не розумію! Оріана... Наче інша людина. І цей її погляд... Вона ніколи не дивилася на мене з такою відразою та злістю. Ніколи!

Ц! Ай, та яке мені до неї діло?! Чого взагалі це хвилює?! Обличчя, що зазвичай тепло усміхалося та лагідний погляд сповнений очікування, хіба це мене не дратувало у ній? Як вірна собачка, завжди чекала моєї уваги. Це виглядало настільки жалюгідно, що аж нудило! В якийсь момент я більше не міг знаходитися поруч. Уникав, ігнорував, проявляв байдужість до всіх її справ. Але ця дівка ні на краплинку не змінилася! Взяла на себе купу обов'язків та продовжувала "чекати". День за днем, одне й те саме. Наскільки б пізно не повернувся додому - та сама посмішка, той самий погляд.

Дратує! Нудно! Ох, як же мені з нею нудно! Але ніхто мене не розумів. Великий князь часто цікавився справами Оріани, через що й решта боярів проявляли інтерес. Навіть мій найкращий друг - Леда, і той повторював, що не розуміє мого ставлення до Оріани. А що тут розуміти? Існують люди, котрі тобі подобаються і навпаки! Що тут дивного?

- Адаманте, - наблизилася Сніжана, - з вами все гаразд?

- Так.

- Пробачте, ви ж збиралися сьогодні бути компаньйоном пані Оріані. Певно через нашу спільну поїздку вона вирішила інакше.

- Ти тут ні до чого. Хіба не знаєш, які між нами стосунки?

- Чула. Однак те, що я бачу відрізняється від чуток, - якось дивно протягнула.

- Тобто? - не розумію, до чого вона хилить.

- В помісті, й тут, ваша наречена не виглядає закоханою. Навіть більше, це ви дивно поводитеся. У помісті побачивши, як Оріана спостерігає за нашою прогулянкою, ви... - підбирала слова, - доволі швидко закінчили побачення. Ви маєте намір сьогодні розірвати заручини, отож я і запропонувала стати вашою компаньйонкою на вечір, але ви погодилися тільки провести до палацу, щоб завітати на бенкет під руку з Оріаною. З усього цього складається враження...

- Замовкни! - не подобається куди вона веде бесіду.

Маячня! Всі ці роки наші стосунки не мінялися. Звісно така раптова зміна в Оріані на мене вплинула! Особливо її реакція на мою руку... Хах! Хіба не ти вимолювала моєї ласки? Благала про поцілунки? Раділа кожному випадковому дотику? Лицемірка.

Першим ділом пішов вітатися з іншими боярами. Бесіда помітно затягнулася, а мені ще треба встигнути поговорити з Великим князем. Я і не помітив, як до мене підійшла Сніжана з келихом шампанського. Гості прибули й нарешті з'явився молодий княжич. Урочисто привітавшись зі знаттю він дав знак музикантам і почалася танцювальна частина вечора. Це мій шанс поговорити з князем, поки народ танцює. Однак моє око зачепилося за знайому сукню. Оріана?! Цей її образ вирізнявся з поміж звичних сумних та одноманітних зелених. Можливо саме через те, що звик до цих тонів, я щиро здивувався, коли побачив її то в жовтому, то у фіолетовому, а сьогодні взагалі! Наче справжня княжна. Витончена, сувора й прекрасна... Просто секундне марево! Але її танець мені не марився. Що це за вилупок з нею?

А й точно... Ловлю себе на думці, що ніколи не бачив, як Оріана танцює з іншим. Навіть не так, біля Оріани ніколи не вешталися чоловіки. То якого дідька зараз?! Коли вже танцює з незнайомцем, то і з нареченим варто. Чекаю завершення мелодії та простягаю їй руку, як тільки вона збиралася вклонитися партнеру.

- Що? - здивований погляд.

- Потанцюй зі мною, моя пані, - ввічливо запрошую.

- Знущаєшся? - холодним тоном відповідає.

- А схоже?

Оріана проігнорувала мене. Просто пройшла повз, наче мене не існує! Хах! Бісить!

- Стій! - обіймаю одною рукою за талію. Для чужих очей має здаватися, наче ми готуємося до наступної композиції. - Ти ж розумієш, так вимагають традиції, - на що Оріана впирається у мене своїм холодним поглядом. Ц! Досі не можу повірити, що це саме її погляд.

- Відколи тебе почали переймати традиції? - спокійно промовила. - У будь-якому випадку я втомилася, і в мене немає жодного бажання танцювати з тобою.

Що? Чергове потрясіння для мене. І поки шоковано хапаю повітря, Оріана залишає стояти самого посеред танцювального залу. Та якого дідька з нею! Може прокляли? Як людина може так швидко змінитися?! Це питання не дає спокою. Стискаю кулаки та прямую до стола з випивкою. Хоч це має мене заспокоїти.

- Привіт, - ц! Заспокоївся, називається!

- Привіт, Захаре. - вимушено усміхнувся. - Пробач, не можу сказати, що радий тебе бачити.

З цим хлопцем ми разом вчилися в академії. Ще та тріска в дупі, якщо чесно! Оскільки ми були найкращими студентами з потоку, нас поселили разом. З того часу поширилася думка про нашу "дружбу". В реальності ми конкурували від першого курсу й аж до випуску!

- Ха-ха! - зареготав той. - Ти, як завжди! До речі, що такого трапилося, аби твоя дружина знову вийшла у люди?

- Тебе це ніяк не стосується, дорогенький! - Оріана не є моєю офіційною дружиною, адже я не влаштовував весілля, як того вимагають аристократи, однак озвучувати не став.

- Маєш рацію, - неочікувано погодився, - однак, приємно бачити її тут. Така ж прекрасна, як і тоді..

- Тоді? - що в нього за мрійливий погляд?!

- Чорногірські ж часто влаштовували бенкети, а Оріана завжди вела активне соціальне життя. Хіба ви познайомилися не на одному з таких бенкетів? Я навіть заздрив тобі, через заручини з нею, - здається я чую скрегіт власних зубів! - Ми з нею час від часу листуємося, - на цих словах ледь повітрям не захлинувся! - Що? Ти цього не знав? - помітивши мій погляд каже. - Дивно. Я думав це була твоя пропозиція про оренду землі. Виявляється, справи повністю вела твоя дружина.

- Ми обговорювали з Оріаною наслідки підірваної греблі, людям потрібно була робота та хліб. Оренда землі в малонаселених регіонах князівства здавалася доволі хорошою ідеєю. Як її реалізувала Оріана - не цікавився.

- Не цікавився?! - щиро здивувався він. - Адамант Велій довірив таку важливу справу іншій людині, не контролював процес і навіть не цікавився? Щось новеньке, - зареготав.

Ай справді. Що в академії, що в столиці - завжди перевіряю зроблену моїми людьми роботу. Не важливо дрібний це процес, чи щось масштабне. Моя звичка тримати все під контролем не один раз відвертала біду та наклеп. Але з Оріаною все інакше. Так, мене особливо не цікавили її справи, однак - вона взялася управлінням моїми землями, а я жодного разу не переймався цим. Чому? Оріана... Оріана була спадкоємницею Чорногірських, отож її навчали відповідно. Але це ж не означає, що можна довірити юному дівчиську управління землями. А я довірив. Нащо? Бо був впевнений у її здібностях? Точно! Ще в юності помітив її талант до управління. Правда, тоді вона не звертала на мене жодної уваги, прямісінько як зараз... Стоп!

Перед очима розгорнувся калейдоскоп зі спогадів. Наша перша зустріч і справді відбулася на бенкеті в помісті Чорногірських. Здається їй тоді було п'ятнадцять, не більше. Юна, ще зовсім дитяча Оріана, вже збирала схвальні погляди знаті! Досить обізнана, з чіткою дикцією, вона вміла привертати до себе увагу. Навіть я зачаровувався. Невдовзі наші батьки обмовилися про можливі заручини й на мене полився шквал осудливих та зухвалих поглядів розпещеної малої! О, так! Як же вона виводила зі себе! Навіть не намагалася приховати свою відразу. Впевнено заявляла, що заручинам не бути. Тоді я пообіцяв собі, зробити усе, аби вона пошкодувала! Так і сталося... Оріана закохалася в мене! Її зізнання настільки ощасливило, аж голову зносило! Правда, як тільки ефект ейфорії закінчився - більше нічого до неї не відчував.

- М, Адамант! - штовхнув у плече Захар. - Твоя дружина знову танцює.

Я кинув погляд у її сторону, цього разу вона танцювала з Ледою. Цей пройдисвіт! Якого дідька втручається?! Тільки гляньте на його усміхнене обличчя... Чекай! Відколи цей вилупок навчився так усміхатися? Леда ж не надто привітний з жінками. Його грізний вигляд та сувора манера розмови відлякує їх. Але зараз... Я остаточно заплутався! Треба подихати свіжим повітрям.

- Мій дорогий, Адаманте! - неочікувані зі спини з'явився Великий князь! Схиляю голову у привітанні. - То про що ти хотів зі мною поговорити?