4.1

Оріана Чорногірська

- Оріано! - раптово вигукнув. - Хіба ти поїла? На столі ще стільки страв до котрих ти не торкнулася.

- Я завжди снідаю малою порцією, крім того, на дві години пізніше, але ж звідки вам цього знати?! П'ять років, це ж такий короткий термін, щоб вивчити такі дрібнички... - зі сарказмом протягнула.

Може в мені заговорила образа, або ж просто зміїна отрута, адже тепер Адамант мене дратує... Хіба випалення не передбачає абсолютну байдужість до людини? Певно плакала за мною материнська наука. Треба відновити у пам'яті всі відьомські знання.

Я покинула кімнату без особливих почуттів, подумки вже перебиравши власну бібліотеку. Здається Адамант ще щось казав, однак не почула.... Ц! Байдуже!

- Ярослав, я буду відпочивати у себе. Через дві години, щоб принесли в кімнату смаколиків і не турбувати мене через дрібниці.

Дворецький схилив голову та взявся виконувати наказ. Повернувшись у покої нарешті залишилася сама! Звісно мене розпирає з цікавості, адже я дійсно позабувала купу інформації пов'язаної з відьомськими чарами. На щастя, всі важливі книги з цієї теми я забрала зі собою. У князівстві немає жодних дискримінуючих для відьом законів, але аристократи доволі скептично ставляться до самого факту нашого існування. Можливо з цієї причини мій батько приховував відьомське коріння мами, адже це могло б негативно повпливати на мій статус, як спадкоємниці титула. Та мій татко, як би смішно не звучало, не осягнув того факту, що до дівчат-спадкоємниць аристократи відносяться гірше, ніж відьом. Так-так. Нехай князівство понад сто років назад прийняло реформу до закону про спадкоємців, знать залишалася вірна старим традиціям. І щоб надламати цей затверділий кістяк з бояринів, на мою скромну думку, до влади має прийти залізна жінка, котра б стала взірцем для інших. На жаль, такого не траплялося. Принаймні історичних записів не збереглося. Великі князі не допускають своїх дружин до державних справ, а ті й не пхаються. Зрештою так ми й маємо приховану зневагу до аристократок, котрі беруть на себе відповідальність за справи роду.

Я потягнула до зеленої палітурки з накладеним зверху заклинанням приховування та розгорнула свою улюблену книгу "зачарування предметів"...

                                                                  ************************

Час летів немов навіжений! Я так захопилася читанням, що за кілька днів перечитала усе з маминої колекції. Звісно на цьому не зупинилася, тому кілька разів виходила інкогніто, аби купити свіженьких книг. Через мізерний магічний потенціал більшість заклинань, проклять й загалом чарів, мені не під силу. Однак це не зменшує моєї цікавості. Навіть дивно, що за стільки років у мене лише зараз прокинулася допитливість до відьом, як таких.

- Моя пані!

Неочікувано пролунав голос за дверима. Аж здригнулася! З переляку різко смикнула рукою і поранила палець до гострого обрамлення палітурки. Кілька крапель багряної крові впали на трохи пожовклі сторінки книги. От, дідько! Намагаюся протерти, однак від моїх дій робиться лише гірше. Тепер замість кількох крапель, добряча така розтерта пляма! Ну, якщо не враховувати кілька забруднених символів, то на читабельність особливо не повпливало. Фух! Нічого страшного. Загортаю книгу та ховаю у задній полиці своєї маленької бібліотеки.

- Слухаю! - нарешті кажу слузі, що чекає за дверима.

- Господар збирається на зустріч, - а мені яке діло до того?! - він хоче, щоб ви його провели.

Чи не забагато він хоче?! Якого чорта! Я ж нікого не чіпаю, не створюю проблем, просто сиджу у своїй кімнаті та насолоджуюся новими знаннями. Але ж ні! Йому треба своїх п'ять копійок втулити. Як не наказати прислузі чаю принести, то смаколиків, то квітів, а тепер взагалі проводів захотілося?! В Адаманта брак уваги, чи просто з глузду їде?! Що не зрозуміло з моїх слів за сніданком?

Попри те, що у моїй голові літали дратівливі думки, я таки вийшла у гостинну, щоб виконати його забаганку. Адамант стояв посередині зали в оточені головної прислуги. Згідно з розкішним темно-синім вбранням з камки* (Ка́мка (ст.-укр. камка) — старовинна іранська або китайська шовкова тканина з кольоровими візерунками. Предмет розкоші ), чоловік збирався до князя. Навіть надягнув золоту сережку на вуху, котру вже довгий час не носив. Що ж там за урочистість має бути?

- Оріано, - лукаво усміхнувся, аж морозець по шкірі пробігся! - чим таким важливим займалася моя пані, що нехтує своїми обов'язками перед нареченим?

Нареченим?! Мені з кожним днем стає важче повірити, що кохала цього засранця! Як швидко змінив модель поведінки. Це він так мене перевіряє? Навіщо говорити такі неоднозначні фрази?

- Адам, - з усмішкою наблизилася, щоб прошепотіти на вухо, - щоб не підривати твій авторитет у помісті, це останній раз, коли виконую твої забаганки. Не тривож мене через дурниці! - відсторонилася і ввічливо продовжила, - Щасливої дороги! - вклонилася та попрямувала до себе.

Я не дивилася на вираз обличчя Адаманта, коли йшла, однак відчувала його тяжкий погляд на собі. Можливо через це, або ж просто вигадую, однак стало зле... Якесь дивне відчуття, немов весь світ у тумані. Сили швидко покидали тіло, а у роті відчувався металічний присмак. З великими зусиллями таки дійшла до своєї кімнати й за зачиненими дверима нарешті могла скинути свою маску! Ноги не тримали, отож сповзаю, як та шмаркля, по стіні. Мені знову згадалися слова відьом про ціну випалення, тому всі свої симптоми списала саме на це. Кепський стан, визнаю. Сподіваюся все минеться, як тільки трохи відпочину. Туман пере очима згущувався... Не можу відповісти, чи доповзла до ліжка, чи таки залишилася лежати на підлозі... Пітьма безжально поглинула, але я і не проти...