3. Спільний сніданок.

  ********************************************

На дворі збиралися сутінки, як я поверталася. Окрім покупок мене ще зацікавило кілька місць. Також навідалася до знайомого, котрому доручила підібрати для мене пару затишних будинків виставлених на продаж. Повечеряла у місцевому закладі й задоволена сьогоднішнім днем крокувала головню доріжкою до помістя. Карети нашої "гості" не було, отож швидше всього вона повернулася додому. Звісно Адамант міг повпливати, щоб жінка залишилася, правда, така необачна дія може суттєво вплинути бідолашній на репутацію. Якщо в інтелектуальних здібностях пасії я і сумніваюся, то про свого нареченого високої думки.

Мене зустрів Ярослав, який повідомив, що усі мої вказівки виконані. Першим ділом хотіла глянути на документи старої домовленості між нашими родами, однак дворецький здивував:

- Господар чекає вас, щоб повечеряти.

- З чого б це? - ситуація була дивною. Зазвичай він ігнорує мене, а тут така шана. - Я вже повечеряла, перекажи йому, щоб насолоджувався трапезою без мене.

На серці відчулося легеньке поколювання. Трохи не приємне відчуття, однак воно швидко зникло. Можливо це якийсь побічний ефект заклинання? Відьми щось таке говорили...

Піднявшись у свою кімнату Анна підготувала для мене ванну, а після водних процедур добряче хилило в сон. Розчесавши коси, надягнувши нічну сорочку, я втомлено крокувала до спальні, однак двері покоїв з гуркотом відчинилися! Повернувши голову побачила... Адаманта?! Аж очі протерла від здивування.

- Оріано! - Ова! Скільки злості випалив в одному слові.

- Що привело вас у такий пізній час, пане Адаманте?

Комір його сорочки закотився і мені хотілося поправити, однак швидко спинила себе на думці! Я збираюся розірвати ці хворі стосунки, а не нав'язуватися зі своєю турботою!

- Чому ти не прийшла повечеряти, я чекав. - це, на його думку аргумент, чи що?

- І? Я ж просила передати, що повечеряла у місті.

- Так, але... - задумався. - Байдуже! Я хотів поговорити про...

- Я теж! - різко обірвала того на слові. - Теж хочу з вами поговорити.

- Тоді ти перша, - люб'язно поступився.

- Впевнена, немає змісту з цим затягувати, але хочу підготуватися краще, - простягнула теку з всіма документами пов'язаними зі заручинами.

- Ти хочеш розірвати заручини?! - черга дивуватися нареченому.

- А хіба це не спільне бажання?

- Так, просто... - якось невпевнено протягнув.

- Я не збираюся перешкоджати цьому досить логічному рішенню. Однак, ці п'ять років у вашому помісті для мене таки мали значення. Як передбачає закон князівства, хочу відповідну грошову компенсацію.

- З-звісно, - його чорні очі, ні на хвильку, не відводили свого допитливого погляду. - Це навіть не обговорюється. Як і належить боярину я подбаю про тебе після розірвання.

- Ви не так мене зрозуміли, Адаманте. Мені не потрібна від вас милостиня. Я не УТРИМАНКА. Мені потрібна компенсація відповідна п'яти проведених тут років. Якщо точніше, то будинок. Як тільки оберу де саме захочу купити будівлю, то обов'язково вам повідомлю.

- І це все? - з недовірою спитав. - Все чого ти хочеш? Крім будинку я можу щомісячно надсилати тобі кошти для...

- Дякую, але ні. - категорично відмовилася. Він думає, що я настільки безпомічна? Лицемір! Поки ти бавив князя, я самотужки керувала твоїми землями! Нехай наші заручини розірвуться та набуті мною зв'язки нікуди не зникнуть. - Сподіваюся це все? Бо я втомилася, - намагалася його випровадити.

- Оріано, - тихо покликав. - Ти... якось змінилася? - чи то питання, чи то ствердження.

- Змінилася? - посміхаюся. - Справді? Ніщо у цьому світі не вічне. Ні гроші, ні сила, ні людські почуття, - чи ти сподівався, що завжди бігатиму за твоєю тінню?! Вже про себе додала. -  А тепер, чи не могли б ви мене залишити, я справді втомилася, - мій тон мав нотки роздратування, але не впевнена, що Адам їх помітив.

Врешті чоловік стиснувши губи пішов. Нарешті можна розслабитися! Знесилено добираюся бажаного ліжка та поринаю у світ сновидінь!...

                                                                              *****************

Вранці спокою і не варто очікувати! Першим припхався дворецький з наляканим виразом обличчя. Вперше бачу Ярослава настільки схвильованим.

- Моя пані, - благаюче проскиглив, - спустіться на сніданок.

- Це Адамант тебе прислав? Що трапилося?

- Як ви й наказували, я передав усі раніше керовані вами справи нашому господарю, - скоріш за все моєму нареченому це не сподобалося. - Не можу сказати, що саме сталося, однак наш пан попросив підготувати спільний сніданок.

Звісно мені чхати хотілося на те, що він підготував. Проте, якщо і далі так ігноруватиму Адаманта, то чим це відрізнятиметься від "ховатися головою у пісок"? Коли вже він прислав дворецького, отож рішуче налаштований. Моя відмова звісно повпливає на прислугу в будинку, а це вже точно не входить у мої плани.

- Анно, підготуй для мене сукню з вчорашніх покупок.

Ярослав полегшено видихнув та вийшов чекати за дверима. Поки одягалася, прокручувала у голові варіанти можливої бесіди. У будь-якому випадку мені не хочеться проводити час з колишнім, отож краще сказати йому відверто про своє бажання! Сповнена рішучості, розгладила складки темно-фіолетової сукні та з гордо піднятою головою попрямувала до Адаманта.

Чоловік, розслаблено відкинувшись, сидів за стільцем та переглядав листи від знаті. Халтурно заправлена сорочка, ніяк не впливала на його привабливий вигляд, лише підкреслювала міцну статуру. Чорні шпонки впадали в око, власне як і родовий перстень на вказівному пальці. Його темні очі уважно читали текст, звернувши увагу на мене лише тоді, коли сіла. Адамант привітно усміхнувся, що, знову ж, йому не притаманно. Я проігнорувала таку "привітність", отож взялася за виделку. Схоже їжу на столі він і пальцем не торкнувся, дійсно таки чекав на мене.

- Моя люба, Оріано! - от що ти верзеш?! У якому місці люба?! Ще слово і виделка залетить тобі в око! - Як спалося? Не забула нашу вчорашню бесіду?

- Ох, знаєте, - театрально плеснула в долоні, - я намолола дурниць, давайте все забудемо?! Все ж наше кохання вічне. - шоковано витріщився очима. - Ви цього боїтеся почути? - повернула собі серйозність у тоні. - Не хвилюйтеся. Якщо жінка приймає рішення порвати стосунки, то це означає, що їм безповоротно кінець! - виділила останнє слово. - А тепер скажіть, чому ви хотіли мене бачити?

Адамант мовчки витріщався, можливо думав над відповіддю. Його очі бігали то на мене, то в тарілку. Доволі комічно виглядає. Врешті мовчанка затягнулася і мені набридло чекати. Потягнулася за шматком омлету і почала трапезу.

- ...Просто поснідати, - якось в'яло почав, - така відповідь вас не влаштовує.

- Не влаштовує! - різко відповіла. - Пане Адаманте, я хочу закінчити наші беззмістовні стосунки якомога швидше, тому майте на увазі, спільні приймання їжі тепер недоречні. До речі, про розірвання наших стосунків потрібно сповістити князя, ви вже обрали відповідний день? Коли нам навідатися до палацу?

- Так, обрав. Не варто відривати Великого князя через такі дрібниці. Я поговорю з ним на бенкеті, котрий він влаштовує для молодого княжича.

- Чула молодий княжич успішно захистив східні кордони і з тріумфом повертається додому. Великий князь не розгнівається на вас, якщо у такий пам'ятний день ви заведете бесіду про розірвання заручин?

- Не думаю. Я вмію підбирати слова, - лукаво усміхнувся.

- Буду сподіватися на це. Коли все вирішили, дозвольте йти.

- Оріано! - раптово вигукнув. - Хіба ти поїла? На столі ще стільки страв до котрих ти не торкнулася.

- Я завжди снідаю малою порцією, крім того, на дві години пізніше, але ж звідки вам цього знати?! П'ять років, це ж такий короткий термін, щоб вивчити такі дрібнички... - зі сарказмом протягнула.