77.

Софі 

Робочий день закінчувався, а я все ще сиділа в роздумах.  Що я маю зробити з цим відео? Піти й показати його напряму - немає сенсу, адже це нічого не дасть. Але лишити все просто так - дати можливість цій особі й далі провертати подібні речі. Можливо, я була унікальною жертвою, а може й ні. 

Добре подумавши, я набрала Сергія і попросилася до директорки. В першу чергу це в її офісі зроблено, тож думаю їй буде цікаво. Та й сьогодні мені підкинули свиню, а завтра постраждати може вона. Хто зна, що ця особа ще втне. 

Насправді було страшно. Бо невідомо, як пані Аліна на мої скарги відреагує. Може, їй байдуже і я ще й сама на горіхи отримаю. 

Майже наприкінці робочого дня у неї все ж знайшлося декілька хвилин і вона таки запросила мене до себе. 

- Софіє, я сподіваюся, що ти не звільнятися прийшла, - видала вона мені свою коронну фразу. 

Не настільки я цінна працівниця, щоб хвилюватися за таке... 

- Та ні, ви що! 

- Важко справлятися із додатковим навантаженням? - підвела вона очі від документів. - Хоча Сергій говорив щось про особисте. Ти в декрет зібралася? 

Вона окинула мене пристальним поглядом, мабуть, оцінюючи, чи скоро декрет про який вона думає. 

- Я туди не піду. Буде няня. 

- Боги, за що мені це! - вона відсунула документи і поклала руки на стіл. - Сідай. І з цього місця побільше деталей. 

- Я не про це прийшла розповісти. Дуже попрошу вас не робити попередніх висновків. 

- Еч, яка ділова. Давай уже, кажи що маєш. 

Я підсунула телефон і ввімкнула запис розмови Макса. Не скажу, що вона була в захваті. 

- Це було зроблено в нашому офісі і відправлено мені на пошту. В результаті цього я посварилася з... і мало не зробила аборт. 

- То ти все ж таки вагітна? - не вгавала вона, здається, це не давало їй спокою. 

- В нас підписаний контракт на няню, тож якщо ви не вирішите мене звільнити - проблем не буде. 

- Хммм. Вперше таке чую. Чого тільки молодь не вигадає. 

- Гляньте ще ось це, - я підсунула їй телефон і ввімкнула відео. - Це та людина, яка зробила запис.

- Охохо. Ну я так і думала, - вона витерла сльозу, що вийшла від сміху. - А ти знаєш, що в нас із Сергієм роман? 

- Еммм, - я знітилася трохи від цього питання, ну пліткували ж в неї за спиною. 

- Якщо нікому не скажеш, то відкрию секрет. 

- Ні слова. 

- Ми рідня. Він мій рідний брат, в нас одна мати, але різні батьки. Тому ми ніяк не схожі. 

- Ох. Оце так, - мені цей секрет був не дуже потрібен, бо в чуже особисте життя лізти не люблю, але все одно було цікаво. А ще - все виявилося так просто. 

- Мені так смішно, коли вони в черговий раз нас обговорюють. Мабуть, слід покласти цьому край, бо я бачу, що нам просто кісточки обмили, а тобі мало особисте життя не загубили. Зараз усе гаразд? - вона співчутливо глянула. 

- Так. Ми можна сказати, що помирилися. 

- Що ж, я рада. А з цим, - вона помахала телефоном. - Розберуся вже в понеділок. Ловлю на слові про няню, бо працюєш ти гарно і не хотілося б шукати когось іншого. А це ти новачок у нас. Уявляю, наскільки просунешся згодом. 

Вийшла від директорки я цілком задоволена. Я знала, що вона не лишить так просто винних, а ще - не матиме ніяких претензій. Багато фірм звільняли жінок, які йшли в декрет ще задовго до народження дитини, але тепер я була певна в майбутньому більше, ніж зазвичай. А це додавало спокою, який так мені потрібен. 

Максу про свою знахідку я поки не розповідала. Мені хотілося зробити йому сюрприз. Та і поговорити про ту розмову треба. Все ж, може, йому є що сказати. А то якось виходить, що я вже вдруге наступаю на ті самі граблі. 

- Зачекай мене, гаразд. Я може і вчасно приїду, - він нахилився і накрив мої губи поцілунком, аж подих перехопило. - Блін. Тепер я хочу тільки в ліжко з тобою. 

- Ти міг поцілувати мене в щоку і обійшлося б, - показала я язик. - Тепер мучся і не скигли на життя. До вечора. 

На роботі я побачилася з Агнес. Вона вже здається перестала дутися на мене і тепер гнала прикола про те, що я швидко знайшла собі міського пацана. Ага, тільки він з мого “села”. Врешті, наше спілкування повернулося на старий рівень і це було добре. 

Ми закінчили пізніше, ніж зазвичай. Але Макса ще не було. Я точно знала, що він має заїхати і навіть вирішила, що спочатку переодягнуся. Це давало йому трохи більше часу. Але навіть через пів години очікування його не було. Ні дзвінка, ні повідомлення. Мене охопила тривога. Невже щось сталося? Він не казав куди їде, лише що по справах... Які в нього можуть бути справи о цій порі? Невже, в нього є ще хтось? Але я відкинула цю думку, як абсолютно безглузду і набрала його номер. Трубку підняли одразу, але голос, який звідти прозвучав, був зовсім не Максів. 

“Софіє, як добре, що ти набрала! - пролунало без привітань, але з полегшенням.” 

- А ви хто? 

“Марк, друг його. Макс зараз у лікарні. Його повезли на термінову операцію.” 

- Як так? - у мене мало не зупинилося серце. 

“Можеш приїхати? Це неподалік від твоєї роботи.”- Він назвав адресу лікарні, про яку я ще не чула.  

Довелося просити Айзека таки викликати мені таксі. Ризик ризиком, але я мала поїхати до нього. Навіть, якщо я не допоможу, то все одно хочу бути поряд. Я просто не витримаю невідомості.