76.

Софі 

Сталося те, що я й передбачала - ми спізнилися. Я на ходу розчісувалася, одягалася та збирала необхідне. Макс підсміювався, що тепер вже точно пліток не уникнути. Але мені вже було байдуже, настільки добре я себе почувала і відчувала. Десь далеко на периферії я розуміла, що потрібно розставити крапки над “і” - поговорити про все, що турбує, але це не той момент. 

Коли піднімалися ліфтом мене пробрало сміхом. Я вже уявила обличчя нашого “Цербера” на вході. 

- Я якось не так виглядаю? Може брудний? 

- Не бери на свій рахунок. Ти ж в курсі, я сьогодні на мийку? 

- Так, ти вчора говорила. У мене теж справи, може затримаюся. Просто посиди в Айзека. В нього ж цілодобова. Не хочу, щоб ти замовляла таксі посеред ночі і їхала з невідомим типом. Це може бути небезпечно. 

Він прибрав волосся мені за вухо, хоча в цьому не було потреби. Виглядало лише, як бажання торкнутися і я його розуміла в цей момент. Але лишитися вдома обом було б занадто. 

День тягнувся так безкінечно довго. Здавалося, що хвилини зупинилися на годиннику і їх нічого не рухало. Ну хіба ніжні повідомлення кожних п’ять хвилин. Давно я не була настільки щаслива. Робота теж не йшла, я постійно ловила себе на тому, що замріяно сиджу, витріщаюсь в монітор і нічого не роблю. 

Глянула на годинник - законний обід, може хоч там відволічуся, чи зайду до Макса і покличу його поїсти разом. Але по дорозі до нього мене чекало дещо інше. Проходячи мимо нашої кухні я почула голоси дівчат, які щось обговорювали і чомусь зупинилась. Не люблю підслуховувати, але тон був дивний, насмішливо-агресивний... 

- Ну звісно бачила. Там тільки сліпий нічого не побачить... - відповіла одна. 

- Вона ж дурна як пробка, використає її і кине знову. Просто не знайшов краще. 

- Угу, я взагалі не розумію, як такий хлопець міг купитися на цю селючку.  

- І я про це ж, можна вивезти людину з села, але не село з людини. 

- Правду кажеш. 

- Він взагалі дивний. Я кілька разів кликала його повечеряти, але ні в яку. 

- Може тобі в рудий пофарбуватися? 

- Йди ти. Бісиш. 

Ну от. Я думала, що будуть плітки. Думала всяке, але що деякі до мене так ставляться - точно ні. Вони завжди були чемні і усміхалися. Бували рази, коли я  з ними ходила в кафе після роботи і ми непогано проводили час. Скільки ж може бути бруду в людині. Настрій зіпсувався. Я згадала те злощасне повідомлення, що мені тоді прийшло. Адже то був хтось з офісу. Сперечатися, що Макс робив добре, я не збиралася - але за останні дні я вже встигла побачити по вчинках його справжнє ставлення. Тож ті слова почали відходити на другий план. Але саме вони були каталізатором того, що ми мало не розійшлися, що я погодилася на аборт і була просто у відчаї від тодішніх думок. Кулаки стислися самі собою. Я відклала похід на обід з Максом і повернула в ІТ-відділ. Це потрібно було зробити одразу, але ми часто робимо дурниці, а мудрі думки - приходять опісля. 

В нас було троє програмістів і з одним з них я навіть нормально ладнала. З іншими просто познайомитися не встигла. 

- Сергію, є до тебе справа. Ти можеш знайти, хто мені відправив приватне повідомлення на робочий комп’ютер. Це точно хтось з офісу. Бо більше ніхто не знав, куди відправляти... 

- Зараз закінчу і обов’язково погляну. - Він розкуйовдив світлу чуприну і знову ввімкнувся в роботу. 

Закінчивши, зайнявся моїм проханням. Запис я попросила не слухати, хоч і не сумнівалася, що він це зробить пізніше. Адже в них був доступ до всієї системи на фірмі. Але з іншої сторони це було досить непогано. 

- Сонце, я знайшов, але це - телефон. - Він назвав марку. - Він не підключений до системи. Але що це хтось з наших навіть не сумніваюся. 

- Зачекай. А в тебе є доступ до камер спостереження? 

- Так. Ти знаєш, коли дивитися? 

- Приблизно. Це б дозволило звузити коло підозрюваних. 

- Що там таке сталося? В тебе щось вкрали? Чи... 

- Це особисте, розумієш? Ця людина мало не зіпсувала мені життя. Хотілось би знати, кому дякувати. 

- Мене ж вже буде мучити, що в тому записі. - засміявся він. - Йди обідай і працюй, я до вечора скину тобі на пошту список кандидатів. Або ж винуватця. 

Це обнадіювало. Не те, щоб це щось змінило, але я хоча б знала, від кого чекати сюрпризів. Тож коли я побачила електронний лист від нього на пошті, то аж затамувала дихання. Відкрила тремтячими пальцями. Хоча що це вже змінить? Все ж гаразд. В листі було відео, точніше - його шматок з того дня, який я назвала. Там не було чутно слів, тільки людина, яка робить запис телефоном біля кабінету, а потім знімає взуття і йде. Це не потрібно було списку, не потрібно було слухати. Я і так знала цю особу. Лишилося вирішити - що з цим робити.