74.

Макс 

Бляха! Наші стосунки тільки почали налагоджуватися сьогодні. Я бачив, що їй незручно від того, що я тоді переодягав її, але мовчанка вже грала на мою користь. І навіть прогулянка. Так, мене бісило, що вона вчепилася в лікоть мого брата, а не мій, але це було краще, ніж нічого. І те, що ми жартували всі разом також. 

Під час розмови з Сашком, я просив його допомогти, але навряд він зрозумів мене. Брат ніколи ні з ким не зустрічався і не закохувався теж. Він все розповідав мені, незважаючи на те, що ми буває, гиркалися. А я цінував таку довіру. Сподіваюся, вона не зникне після отриманого ним уроку влітку. 

Але йому було корисно. Він змінився. Змужнів, зробив стильну зачіску і став більш впевненим в собі. Сидячи в мене він увесь час грав би в ігри на компі і не було б нічого цього. 

А тепер я стояв перед закритими дверима і згадував вираз обличчя Софі. Їй точно було не байдуже. Вона ревнувала? Ображалась? І як їй пояснити все, коли вона навіть слухати не хоче? Це як битись в гранітну стіну лобом - боляче. 

 Я підозрював, що Мілана має якісь почуття, але вона завжди мовчала. Знав би точно, то зупинив би наше спілкування, незважаючи ні на що. Але моя дурна альтруїстська натура зіграла зі мною злий жарт. Хоч не допомагай після цього людям. Але час назад не повернути. Що зроблено, то зроблено. 

В такому ж ритмі пройшло ще декілька днів. І якщо раніше містком між нами служив мій брат, то зараз Софі просто замкнулася. Ми практично не розмовляли. Я лише відвозив її на роботу і забирав звідти. 

Єдина справжня розмова, що відбулася між нами, була про те, що вона стала на облік і має здати аналізи. Я більше не думав, що все буде так просто, що вона розтане від букету квітів чи приготованої вечері. Моментами це доводило до відчаю. Я все частіше по вечорах сидів у Марка. Навіть один раз взяв участь у боях. Тоді суперник був новачком і перемога дісталася легко. 

Через кілька днів мали відбутися досить потужні змагання. На той день я мав ще раз зійтися з Блажко, він хотів реваншу, а я не міг відмовити, оскільки повернувся до цієї справи офіційно. Тож я готувався і фізично, і морально. 

На фоні цього всього дзвінок від брата застав мене зненацька. 

“Мааакс!” - Сашко був в своєму репертуарі і ці звуки нічого доброго не віщували. 

- У що вже влип? - приречено запитав його. 

“Макс, ну я ж не можу сказати батькам.” 

- Ну і мені не треба телитися. Давай по справі. 

“Я потрапив у ДТП. Є відео, і кажуть що я винен...” 

- Всі живі? - це перше, що спало на думку. З тюрми я б його не відмазав ніяк. 

“Так. - я полегшено видихнув. Решта вже не важливо. - Невдало парканувся. Чесне слово, її там не було. Там взагалі нікого не було. Я спокійно заїхав на місце...” 

- І скільки? Яка ціна питання? 

“Три тисячі.” 

- То в тебе немає? Це ж небагато. 

“Це доларів, Макс.” - кисло додав брат, а я присвиснув. Оце так малий влип. 

- А що побив? 

“Фари, передній бампер, ще частину деталей всередині треба замінити. Акумулятору ніби пиздець.” 

- Таке враження, що на тобі хочуть всю автівку відремонтувати. Я дам штуку, за решту домовляйся в розстрочку виплачувати. 

“Дякую, що б я робив без тебе!” 

- Домовлявся б за розстрочку всієї суми. В батьків все добре? 

“Так. Мама ж як приїхала з Карпат до тебе рвалася. Я запевнив, що це погана ідея.” 

- Дякую. Передавай їм привіт. 

“А ти Софі.” 

Сьогодні вона не ходила на додаткову роботу, а просто закрилась у себе в кімнаті. Я не чіпав її, щоб не сердити. Але страшенно скучив. Ноги самі понесли до неї. Постукав у двері – у відповідь тиша. Заснула чи що? 

- Софі, я знаю, що ти мене ненавидиш, але хотів тебе попросити про послугу... 

За мить двері відкрилися у мене перед носом. Вона була вже у своїй чорній мереживній піжамці. Я застиг як вкопаний, споглядаючи картину, що відкрилася переді мною. 

- Що ти хотів? - якось аж занадто втомлено запитала вона. 

- Повечеряй зі мною, будь ласка. Я не наполягаю... І ще не готував... Еее нічого не готував. - я мало не ляпнув, що не готував засмаглі ніжки... 

- Гаразд, – погодилася вона, підозріло легко. 

- Ти певна? 

- Так, я не проти перекусити. Чи ти прийшов відмовляти мене це робити? Бо спершу навпаки здалося. Зараз йти? 

- Непогано було б, скажеш, чого хочеш. 

- Тоді я одягнуся в щось більш підходяще. 

І закрила перед моїм носом двері. 

Вперше за довгий час ми були на кухні обоє одразу. Софі робила салат, а я домашню локшину. Це було так приємно. Ніколи б не подумав, що такі прості речі можуть приносити стільки радості. Мовчав, щоб не сполохати момент, лише увімкнув музику для настрою. 

Закінчивши з приготуванням ми всілися за стіл. Їжа була дуже смачна, і компанія теж.  Задивився на спокійну Софі, яка з задоволеним обличчям їла приготоване нами. Вона підняла очі на мене. 

- Петренко. Ти так дивишся, що невідомо, чим ти зібрався вечеряти. Макаронами чи... – хихотнула вона. – Їж давай. 

- Ти сьогодні якась втомлена... 

- Просто вагітність дається взнаки. Ноги настільки важкі, я ледве ходила сьогодні. 

- З токсикозом вже легше? 

- Буває нормально. Хочу ще до дієтолога потрапити. А зараз просто намагаюся не їсти всього підряд, хоч дико хочеться. 

- Може, добавки? 

- Та ні, дякую. Було смачно. 

- Ти теж готувала. Йди відпочивай, я приберу. 

Вона не дуже й сперечалася, а я лишився на кухні. Скільки того прибирання - декілька хвилин. Але поки я прибрав все пройшло майже пів години. Завтра на роботу і ввечері на ринг. Потрібно було добре відпочити. А після цієї невимушеної розмови і вечері навіть настрій підскочив угору. 

Піднявшись наверх я побачив, що двері в кімнату Софі відкриті. Не стримався і заглянув в середину - її не було. Ліжко ще було застелене, а на тумбочці стояв ноутбук.