73.

Софі 

На неділю в мене не було планів і Сашко вмовив мене вийти прогулятися втрьох. Якби там був один Макс я б не погодилась. Мені все ще було незручно за переодягання і те, що він лишився спати зі мною в кімнаті. Хотілося провести якомога більш чітку межу, але він не давав цього зробити. Знову приїхав ввечері щоб забрати з роботи. Айзек ще й посміявся, що я його тоді для себе вмила. Але ж ніхто не знав, що так заплутано все складеться і я знову опинюся в його домі, та ще й вагітною. 

Літо вже добігало до кінця, але на вулиці ще було тепло, тож я одягнулася в плаття і захопила сумочку. Хотілося виглядати добре, тож і макіяж нанесла. Сьогодні знову нудило, і я була надто бліда. Ввечері перед тим їла салат з картоплею і було нормально вранці. Тож, може переглянути дієту? 

Але подумаю про це увечері, після прогулянки. Чи пошукати дієтолога? Не хотілося сидіти над унітазом всі дев’ять місяців. 

Першою справою вийшовши з дому я вхопила Сашка за лікоть. Так було легше ігнорувати Макса. А друг і не дуже відбивався. Ми знову подалися в той парк, де колись гуляли удвох і так добре проводили час разом. Насправді, з Максом я теж добре проводила час в цьому парку і взагалі, до того моменту, коли все пішло шкереберть. 

Цього разу він йшов позаду і голосно бурчав на життя, викликаючи у мене з Сашком пориви сміху. 

- Як ви можете? Кинули мене... А ти? Брат ще називається, відбиваєш мою дівчину! 

- Петренко, відколи я твоя дівчина? - вмираючи зі сміху запитала я. - Ми так не домовлялися. 

- Тут я підтримаю Софі. Оце я подумав, вона гарна, харизматична, будує кар’єру. Вже майже з дітьми. Фул-комплект. Може я її собі заберу. Що скажеш, Софі? 

- Саш, ти геній. Ти мені теж подобаєшся, спокійний, цілеспрямований, і чудовий друг, коли нікому не розповідаєш, де я знаходжуся... 

- Софі, я вже зрозумів і вбачився. Бовдуром був. Щоб я комусь дав ще образити маму мого племінника? Та ні за що! Зуби перерахує в долоні. 

Він потис мою руку, яка висіла на його лікті. 

- Я серйозно, Соф. 

- А може це племінниця? Я доньку хотів би, - озвався ззаду Макс. - Заплітатиму їй косички і водитиму на гурток танців. А ще куплю мотоцикл. 

- Ніяких мотоциклів! 

- О боже, ви як старе подружжя сваритеся. Може вам все ж одружитися? - запала незручна мовчанка. І  як її перервати я не розуміла. 

Але нам трапилося кафе, в яке ми звернули. Якщо чесно, я вже хотіла їсти. А вагітним в такому відмовляти не можна. 

- Замовляйте все, що хочете, я оплачую. - Заявив Макс сідаючи за стіл, а потім гукнув офіціанта. 

- Взагалі, в мене є гроші. 

- Софі, цей жлоб раз в житті готовий заплатити за всіх, а ти ще вередуєш... - знизав плечима Сашко і взяв до рук меню. 

- Я не говорив за всіх. Я тільки про мою дитину та її маму. Ти вже в нас дорослий, самостійний чоловік, сам собі можеш купити піцу. 

- Макс! Я ж кажу, жлобяра. 

- Гаразд, я замовлю, але тоді справді платиш за всіх, - посміхнулася я. 

Макс промовчав, а я видала список страв офіціанту. Оце обід буде, аби лиш потім встати з-за столу. Я потягнулась і навіть позіхнула. Ніби й виспалась, але стан якийсь дивний був. Можливо, це вагітність впливає. Потрібно зареєструватися в лікаря і поздавати аналізи. 

Раптом до нас підійшла незнайома дівчина, яка обійняла Макса. 

- Привіт, я присяду? - і всілась на четверте вільне місце. - Скучив? 

По обличчю Макса було видно - не дуже. А мені стало цікаво, що буде далі. Та і що це за діваха чіпляється до... А до кого? Ну ріл, хто він тобі? Давно ж не зустрічаєтесь. 

- Ти невчасно. - Макс нервово затарабанив пальцями по столу. - Як бачиш, ми відпочиваємо. 

- То, може приймете четвертою? - вона не вгавала, скоса позираючи на мене. Але що я? 

Боротися з дівчатами Макса заради нього я взагалі не збиралася. В мене ще є якась гордість. Тим більше, в мене в голові ще досі звучали ті слова... 

- Нас і так вже четверо...  

Вона нерозуміюче поглянула на нього. 

- Ти ж говорив завжди, що не хочеш стосунків... А тепер завів дівчину? 

- Мілана, я говорив, що мене не цікавлять стосунки без кохання, - видав Макс, провівши втомлено руками по обличчі. - Ти добре знаєш, що я тебе ніколи не кохав. 

- Але ж... - вона повернулася до мене, пильно пронизуючи поглядом. - Значить це ти? 

- Перестань, Мілано. 

- Навряд, здається, мною він скористався так само, як і тобою. - усміхнулась кутиком губ я. - Тільки ти, принаймні, не вагітна після цього. 

Всі розгублено замовкли за столом. Дівчина переварювала інформацію, а Макс був чорніше грозової хмари. Але офіціанта наші обличчя не хвилювали - він приніс їжу і почав розставляти на столі. 

- Принести ще пару приборів? - уточнив він. 

- Не треба, - відповів Сашко, єдиний з нас, хто був зараз при собі. 

- Як цікаво... - Вона підвела очі на Макса. - Ти так зручно влаштувався, використовуєш всіх, кого тобі потрібно. 

- Ти знаєш, що то не правда. Я завжди намагався допомогти тобі. 

- Краще б ти не ліз, а не давав щоразу надію. - Вона повернулась до мене. - Не будь такою дурепою, як я, не витрачай на нього часу... 

Розвернувшись вона пішла геть. Від цієї зустрічі залишився неприємний осад і більше питань, ніж відповідей. Я не знала, що сказати. Та і чи варто щось говорити. Їжа не лізла. І, здається, не мені одній. Макс колупався в шматку м’яса і дивився кудись в парк. Один Сашко без проблем вклав порцію. Непробивний прямо. 

Додому добиралися практично мовчки. Сашко все ще намагався сипати жартами, але вони звучали криво і недоречно. Врешті, він теж затих. Макс вже не намагався вклинитися між нас, а йшов мовчки позаду. Мені ж не давали спокою думки про ту дівчину. Здається, вона була закохана в Макса. А він вів себе так байдуже. Але ж людину спеціально покохати неможливо. Я знаю - бо так і не змогла Костю. Він мені подобався, з ним було добре, особливо спочатку, але я скоріше хотіла догодити. Це не було коханням. З Максом було по-іншому. Від його слів боліло, але я все одно хотіла бути поряд, а ще позлити його, повередувати з ним і бути собою. Я хотіла йому подобатися такою недосконалою, як я є.