71.

Софі 

- В нас гості. – повідомив Макс, коли забирав мене з автомийки. 

- Не в нас, а в тебе. Ти знову плутаєш. 

- Ок. В мене гості. Сашко перекантується два дні. Поки документи оформлятиме на авто. Сподіваюся, не заважатиме тобі. 

- Ні в якому разі. Ми більше місяця спокійно співіснували. 

Я пристебнула ремінь безпеки і відкинулась на сидіння. Те, що він забирав мене, було величезним бонусом. 

- Говорила з власницею квартири? – Максу  увесь час тільки б справи налагоджувати. 

- Так. Грошей не віддасть. Але контракт розриває. Не буду казати, що вона була щаслива... Як і моя сусідка. Вона теж не у захваті. Але хоча б з розумінням віднеслася. 

Я була настільки втомлена, що всі пояснення давалися просто на автоматі. Може це й виглядало, як допит, але байдуже. Думала продовжить, але він лише ввімкнув музику. Навіщо тільки? Їхати зовсім близько. Але мене встигло вирубити. 

- Сонько, вставай. Я б доніс тебе, але просто не витягну з машини. 

Я розліпила очі і позіхнула. Ми більше не рухалися. 

Більше того, Макс сидів і тримав мене за руку. Точніше, він її погладжував пальцями. 

Вдавати, що я сплю вже не було сенсу. 

- Я не Сонька. 

- Я і не називав тебе Сонькою, сказав, що сонько. 

Я забрала руку, хоч і не хотілося, поправила волосся. 

- Не хотів тебе будити. Але ми вже приїхали. Все ж в ліжку зручніше. Та і може, ти хоча б сьогодні не відмовишся від їжі. Там Сашко за нічліг готує нам їсти. 

- Гаразд. Але ти заступаєш двері. 

- Ай справді. 

Щойно ми ввійшли в квартиру, стало ясно, що нас чекає - смажена картопля. Аромат розносився всюди. В животі забурчало. Сашко з усім ентузіазмом порався на кухні. 

- Софі, привіт! 

- Привіт! Як ти? 

Я сіла за стіл, бо сил допомагати не було зовсім. Мабуть, з такими темпами я довго не напрацюю. 

- Збираюся вже повертатися. Купив сьогодні Гольфа. Треба дооформити доки, то я з твого дозволу у вас перекантуюсь кілька днів. 

Він якраз нарізав на салат. На дошку красивими кілечками лягала цибуля. Я задивилась на цю майже ідеальну картинку, очі защіпало. 

- Пощастить же твоїй дівчині. Вже майже навчився готувати. 

- Взагалі-то, я теж готував вчора і вранці. - З образою в голосі вліз Макс. 

- Ми домовилися, що ніяких спільних сніданків-вечерей і теревеней. 

Сашко здивовано поглянув на мене, але промовчав. Який розумник. Треба було з ним заводити шури-мури. 

- Ось візьми. - він подав паперові рушники. 

- Це навіщо? - здивувалась я, ще ж навіть не почали їсти. 

- Цибуля. В тебе вже очі сльозяться. Ти ж знаєш, що досить висякатись, щоб перестало пекти? 

- Так просто? Я чула, що треба ложку в роті тримати. 

- Ахаха. Дурня повна. Ніс треба висякати, ось і все. Одразу попустить. 

- Ти все підбиваєш клини до моєї дівчини? - заявився Макс знову, вже переодягнутий в піжаму. 

Він вихопив листок салату прямо з миски і зжував його. 

- Я не твоя дівчина. 

- Добре, як скажеш, - він почав виставляти посуд на стіл. - Але цього разу ти просто мусиш поїсти. Це ж навіть не я готував. 

Хоча хотілося спати, але я таки дочекалась картоплі і салату. 

Увесь цей час Петренки жартували між собою. Здавалося, що того непорозуміння ніколи й не було. Просто наснилося. Буває ж таке. І я навіть не відчувала себе зайвою на цій кухні, у цій квартирі. 

І картопля була неймовірно смачнюча, і салат. А цибулька нарізана тонкими кілечками - верх смакоти. І кефірчик. Я зажмурилась від задоволення... 

За вікном співали пташки, я потягнулася. Це було так приємно, аж захрустіло все. Виспалась, як ніколи. 

Але я не пам’ятала, як я тут опинилася. І виявила, що була в піжамі. Мабуть, була настільки сонна, що на автоматі перевдягалася. Та це були ще не всі сюрпризи. Збоку мирно посапував Макс. От блін! Ще раз перевірила себе. Я була одягнута. Він теж. Та і не вживала я алкоголь вчора. Але взагалі нічого не пам’ятаю. Це він мене перевдягав чи що? 

Спочатку хотілось влаштувати скандал і виперти його, але я просто не змогла. Незважаючи на ті слова і свою образу я все ще хотіла бути з ним. Не тому, що він вирішив взяти відповідальність. А тому, що кохає мене. Але, на жаль, це не було реальністю. Я тихо підвелася з ліжка і спустилася вниз. 

Вперше за останній час мене не переслідував вранішній токсикоз і я приготувала собі бутерброд з чаєм. Присіла біля вікна, розглядаючи вулицю, автівки, які намагалися обігнати одна одну, людей, які кудись поспішали. 

Я ще не придумала, як провести цей вихідний. Закриватися в кімнаті не хотілося, як і перетинатися з Максом. 

“Ти не хочеш сьогодні вийти на зміну? - прийшло повідомлення від Айзека. - Агнес прихворіла і їй не виходить.” 

Ну що ж, раз така справа то вийду. Це вирішувало мою проблему вихідного дня принаймні сьогодні. Як бути завтра і куди себе діти я ще подумаю. 

6P