68.

Макс 

Взагалі я б волів, щоб вона поселилась не в мою кімнату. А саме до мене. Так було б куди цікавіше. Але навряд сьогоднішній день цим закінчиться. 

Я затяг її валізу наверх і лишив біля ліжка. 

Потрібно було переодягнутися і приготувати якийсь перекус. Те, що ми тільки-но з ресторану, не мало значення. Я був більше, ніж певен, що вагітним треба їсти часто, бажано корисну і свіжу їжу. 

Не так давно я взагалі не задумувався про серйозні стосунки. Мені це було не цікаво. А зараз притяг жити в свою квартиру дівчину. Вагітну дівчину. Ще й ту, яка не хоче мати зі мною справу. 

Усвідомлення цього впало важким тягарем на плечі. Здавалося б, варто було радіти, що так легко провернув все. Але що далі? 

Я механічно одягнув вечірній одяг, а сьогоднішній костюм вирішив занести у ванну. Та коли я смикнув ручку, виявилося зачинено. 

Гаразд, знизу є ще одна. Не виламувати ж двері. 

На кухні я вийняв з холодильника овочі, рибу та соус.  

Зараз буде салат. Дуже смачно і корисно. Та й самому можна ще разок перекусити. Це ж майже романтична вечеря. 

Той факт, що я проведу з нею час, тішив, тож я  з ентузіазмом наготував дві тарілки і вже майже зробив страву, коли вона спустилася вниз. 

- Добре, що ти прийшла. Я якраз вечерю приготував. 

Вона оторопіло застигла посеред кухні. 

- Я за тебе рада. 

Вона відкрила холодильник і заглянула туди. 

- Їжа на столі. 

- Взагалі-то ти не питав мене, чи я хочу їсти. - почув я з холодильника. 

Потім виринула голова Софі, в руках вона тримала консервовані шампіньйони і пиво. 

- Я візьму це. Завтра куплю щось собі. 

- Вагітним не можна алкоголь. 

- Я знаю. Тут пише, що воно безалкогольне. Дякую. 

Вона взяла з тумбочки виделку і залишила мене стояти з двома тарілками салату. 

Смачний же салат. З лососем, моцарелою... 

Я згадав недавно сказану нею фразу: “те, що я переїжджаю до тебе не дає тобі права розпоряджатися мною... Я про все подбаю сама.” 

Здається, все буде не так уже й легко, як я собі уявив. Сівши за стіл я прийнявся за салат. Дурненька, що скажеш... 

Я прокинувся від глухого стуку дверима. Слідом пролунав ще один. Аж квартира задвигтіла. 

Далі прийшло усвідомлення, що я більше не живу сам. А слідом – що з Софі щось не те. Я зірвався з ліжка різко відкидаючи ковдру і опинився в коридорі. Двері в ванну були привідкриті. І я кинувся туди. 

Вона сиділа зігнувшись над унітазом і блювала. Я зупинився, не розуміючи, що маю робити. Але потім дійшло – волосся! 

Опустившись на коліна допоміг його підібрати. 

- Йди геть... - прошепотіла вона. 

- Відразу, як ти тут закінчиш. 

Більше не сперечалася. Їй просто було погано, а я не знав, чим ще допомогти. 

Нарешті вона сіла збоку і витерлася тильною стороною долоні. 

- Може, води? 

- Може й води. Це було б краще, ніж витріщатися на мене. Чого стоїш, як вкопаний? 

Вона змірила мене таким пронизливим поглядом, що в самого з’явилося бажання швидше покинути кімнату. Але я взяв себе в руки і спустився за водою. По дорозі захопив рушник. 

Софі вже вмивалася і пила воду з крана. 

- Тримай. Нетерпляча яка. Тут стоять фільтри, але тільки для того щоб нею можна було вмитися. 

- Тебе хіба за смертю посилати. Нікуди не спішиш. 

Вона випила воду майже залпом і забрала рушник з рук. 

- Я тут подумав, може тобі заплітати косу на ніч? 

- Тоді і ти заплітай. Будемо обоє ходити. 

- Я ж нічого поганого не хотів. Просто я не завжди можу встигнути. 

- А й не потрібно. Я й до тебе цей тиждень справлялась. Як бачиш - не ходила з обриганим на роботі. 

- Оу! Чого так завелася? 

- Бо я говорила тобі про кордони. Але ти не чуєш. 

- А якби ти зомліла знов? 

- Макс, я не зомліла. Я прямо енерджайзер. І зараз дуже хочу почистити зуби, сходити в туалет. Розумієш? 

- Розумію... 

- А ти тут стоїш. І нікуди не йдеш. Двері ззаду. 

- Добре. Я вже йду. 

Ледве я вийшов, двері голосно закрилися за мною. Оце так. А тоді така ніжна була і приємна. Цієї Софі я не знав. Сюрприззз! Упаковано в класі люкс, не розбийте ненароком. 

Ванну довелося приймати внизу і то в темпі. А ще - готувати сніданок. Що б там вона не говорила, але поїсти мусить. І то щось нормальне, а не одні гриби. 

На думку спали бутерброди з маслом і сиром, а от чи можна каву? Загуглив - не бажано. Але ж з нею не посперечаєшся, тому зробив дві. 

Легкий і приємний сніданок на двох. Чого ще хотіти? 

- Ходи перекусиш. - покликав її, коли Софі спустилася вниз і проходила мимо кухні. - Я зробив каву і бутерброди. 

Вона загальмувала перед дверима, повернулась і увійшла. Я на автоматі підсунув тарілку. 

- Петренко, я не розумію, якими словами я маю говорити, щоб тобі дійшло? Ми не родина. Так я вагітна від тебе. Так, я погодилася пожити в тебе. В цілях економії і ефемерної безпеки. А ще зручної доставки на роботу... Але це все. - вона розвела руками. - Ми не їмо разом, не дивимося фільми і не ведемо себе як парочка, бо ми не парочка. І так, якщо будеш і далі лізти до мене, то я просто переїду назад. Я ще не встигла набрати власницю. 

Шах і мат. Я не розумів, що зробив не так, з яких пір нагодувати матір своєї дитини погано? П’ятий чи якийсь там енний пункт неіснуючого плану не спрацював.  

Я керувався лише турботою. Але для неї он воно як виглядає... 

- Я прогуляюсь по вулиці, поки ти снідаєш. - додала вона і не чекаючи відповіді пішла. 

Думаю, готувати бутерброди з собою буде зайвим. Я дожував свій, закинувши решту в холодильник. 

За вікном була прекрасна серпнева погода, але не на душі. Там просто хтось їздив пінопластом по склу. Я не міг збагнути, що я маю зробити, щоб її ставлення покращилося? Вона навіть не думала давати підказки. Закрилася, як мушля. І ніякі спроби в “сонце” не допомагали. Але ж це поки що? Врешті, наступні місяців дев’ять я можу спробувати ще щось... Тільки б знати, як з цим не переборщити?