65.

Софі 

Повернувшись на квартиру я просто знесилена впала в ліжко. 

Шок від  пропозиції Макса не проходив. Але щоб він одружувався зі мною, бо так годиться – не було жодного бажання. 

Завжди хотіла знайти кохання, людину, яка буде поруч зі мною, щоб разом будувати майбутнє, народити дітей, побудувати будинок... Як в людей заведено. Бути щасливими. Тому і дбала зі своєї сторони про захист і все одно пролетіла, та так, що аж залетіла. Хтось би сказав – тішся, що не набір венеричних захворювань. Ну так. 

Взагалі кохання робить з жінки абсолютно асоціальну істоту, яка не може тверезо мислити. Але ж потрібно. І як я мала вирішити, як правильно вчинити? 

“Зрадниця.” – кинула повідомлення Оллі. 

Відповідь не забарилася. 

“Я рада, що він встиг. Ти потім би шкодувала.” 

Відклавши телефон, я задумалася. 

Може і справді погодитися на пропозицію Макса? А що, коли Оллі права і я шкодуватиму потім. Інколи зі сторони буває краще видно. Або ж знову втягне мене в якусь тупу авантюру. Як з Костею. 

Тоді мамі було краще видно. Що ж, потрібно нарешті їй сказати. 

Набирати було страшно, але якщо я вирішу позитивно, все одно потрібно буде сказати.  

“Привіт! Я вже думала, що ти чергового Костю завела! – пожартувала мама. – Тиждень ні гу–гу.” 

- Ма, в мене проблеми, і серйозні. 

“Що сталося? Ти хоч здорова?” 

- Так. Просто трошки вагітна. – видала я це одразу. Бо тягти кота за хвіст, то не моя тактика. 

“Скажи, що це не від Кості! – заволала мама в трубку, несподівано.” 

- Ні. 

“От і добре. Що плануєш робити?” - такий перехід мене просто вибив із себе. 

- Я в тебе хотіла поради попросити. Заміж я не хочу. Але він пропонує контракт. Фактично, оплатити весь прайс до пологів і потім найняти няню. 

“Це як так?” – здивувалася вона. 

- Не знаю. Він каже, що я потім зможу бачитися з дитиною, якщо захочу. А в мене лишиться можливість жити своїм життям і будувати кар’єру. 

“А чого б вам не узаконити стосунки?” 

- Ма, він мене не кохає. Тож, який сенс? І я не розумію, як краще вчинити. 

“Я б погодилася на контракт, раз він такий щедрий. Ти тільки подумай. Завтра ти можеш передумати. Але буде пізно. Та й аборт завжди був небезпечним. Комусь він як менструація, а в когось дітей після цього не буде. Може, не ризикуй так, сонечко. Та й ми з татком, не проти онуків. І навіть, якби ти була одна, то завжди допомогли б.” 

- Сиділа б з дитиною, поки я на роботі? 

“Ну ні. Мені легше тобі грошей дати. Кімната в тебе є, ти ж знаєш, що ніхто б тебе не засудив...” 

- Дякую. Тоді прийму його пропозицію. 

“Розумниця. Може тобі, ще щось потрібно?” 

Розмова з мамою перетекла в інше русло. Вона запропонувала грошей на аналізи, а потім навіть приїхати на вихідні. Але я відмовилася. Скоро перше вересня і до брата треба піти. А ще, скупитися йому до школи. 

Після розмови з мамою прийшло якесь полегшення. Я вже більше не відчувала себе абсолютно наодинці з цим рішенням. Навіть пропозиція Макса не дала такого ефекту. Зараз я була більше впевнена в майбутньому, ніж будь-коли. Адже нести такий тягар, коли тобі заледве перевалило за двадцять, дуже важко. 

Це не означало, що я почала довіряти Максу. Просто його пропозиція давала мені шанс не відмовлятися від власного життя. 

“Готуй свій контракт. Я згодна.” – відправила йому повідомлення і заснула з чистою совістю. Про все інше, подумаю завтра.